Кращі риси простих людей не закривали від ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі "Сто тисяч" автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку. Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку". Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення. Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш..." Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: "...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать". Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Конечно же у всех нас есть друзья, мы им доверяем и дорожым ими, но случаеться так, что многозначившый для тебя друг, с которым вы дружите, сколько себя помните, неожиданно предает вас. Это очень обидно и больно. И тогда мы задумываемсся, есть ли вечные друзья, на которых можно положится, которые поддержат тебя в любую минуту, а если нет, нужна ли вообще дружба? Но порой, мы забываем, что есть на свете человек, самый родной и который любит вас так искренне.Это наша родная мама. Ей можна доверить вмё и всегда, она ведь нас ростила с самого детства, не давала никому в обиду и отдавала вам все лучшее, как после этого ей не доверять? Бывало, будучи еще детьми, мы делились с ней всем самым заповедным и важным, но подростав, начали всё скрывать. Никто нас так не утешит и не даст такой дельный совет, как мама, она всегда будет рядом во что бы то ни стало.Она будет на нашей стороне всю жизнь, она наш лучший друг-наша мама. P.S.На всякий случай проверь орфографические и грамматические ошибки,и можешь, за потребностью, перестроить некоторые предложения (или вообще удалить их из текста).
Главный герой в сказке-были М.Пришвина Настя, у нее есть брат которого зовут Митраша. Митраша серьёзный мальчик, всегда думает что он прав. Соседи называли его "мужичок в мешочке" Когда мать и отец умерли, детям соседи. Брат и сестра умело справлялись со всеми трудностями. Когда они пошли в лес за брусникой, Митраша оделся очень страшно, старая шуба, охотнечье ружьё, и старую шапку, а тагже взял с собой компас. Брат с сестрой дошли до пути на котором дорога раздвоилась одна дорога была на север, а другая "обходила" эту дорогу. "Мужичок в мешочке" пошёл по той куда показывала стрелка, место это было заболоченное. Когда он дошёл до слепой елани, он начал тонуть. Настя кричала ему но он не смог ей крикнуть в ответ( ветер дул в другую сторону). Тогда охотничья собака Травка обсмотрела Митрашу, и аккуратно пошла его Тут из кустов выглядывает волк Митраша берет ружьё и выстреливает в него. Настя прибежала к Митраше, и они пошли домой по хорошей тропе( по которой шла Настя). После этого случая, Митраша перестал настаивать на своём, стал слушать Настю. Через несколько лет он вырос, вытянулся и был уже совсем не сердитым.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку". Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми".
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш..." Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: "...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать". Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.