Під кінець 18 століття та у першій половині 19-го в українській літературі набув популярності романтичний стиль. Письменники цієї доби докладали зусилля аби українська мова була піднесена до високої літератури та стала красивішою і милозвучною.
У романтичних творах зміцнювалась ідея, що кожна людина – це унікальний непідлеглий нікому світ. Романтичний герой – це особистість, що виділяється від маси, суперечить оточенню, шукає довершеності у мріях. Але неспроможність змінити світ та погодитись з ним стає приводом душевних переживань та страждань.
Основою українського романтизму стали історичні обставини, фольклорні твори та елементи європейського романтизму.
Кожна епоха в літературному поступі самобутня і оригінальна, вона диктує особливі погляди на світ та на людину в світі, щось відсувається на другий план, а на чомусь концентрується увага.
До виникнення романтизму в український (так само, до речі, як і у світовій) літературі побутував класицизм. Епоха Просвітництва в культурі, класицизм в літературі мали свою специфіку. Насамперед ці явища характеризувалися раціоналізмом, все пояснювалося з точки зору розуму та раціональності, всі явища людського життя підлягали класифікації та однозначній оцінці. Твори так само поділялися на жанри дуже жорстко, змішування жанрів вважалося моветоном, для кожного жанру існував свій канон створення, письменник мав беззастережно виконувати ці канони. Люди здебільшого зображувалися як носії однієї гіпертрофованої ознаки (якщо це позитивний герой — він був позитивним, так би мовити, до останнього; скупий був тільки скупим, хитрий — тільки хитрим).
Але час диктує свої умови, люди розуміють, що такий погляд на світ не є правильним. На зміну класицизму і Просвітництву приходить романтизм. Він одразу ж заперечує раціоналізм попередньої доби. Романтики розуміли, що не можна і не варто пояснювати світ з позицій раціо, бо він складний і мінливий, неоднозначний, суперечливий.. Так само і людина є істотою багатогранною та суперечливою. Романтики змінюють погляд на світ і людину в ньому. Європейський романтизм, меншою мірою — і український також, характеризується існуванням ніби двох світів — світу реального і бажаного. Трагічна суперечність між ідеальним та реальним часто призводить до певної трагічності у творах романтиків, відчаю, але цей відчай не глобальний. Романтики створюють нового героя — людину сильну, яка протиставляє себе загалу, сірій масі, вона може і хоче боротися проти обставин та несправедливості. Звідси особливий інтерес романтиків до історії, до героїчних постатей минувшини, які багато в чому і уособлювали ідеал людини епохи романтизму.
Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми.
Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини. М. Костомаров, один з найяскравіших представників українського романтизму, що починав свій творчий шлях у Харкові, а згодом переїхав до Києва, навіть присягав писати тільки українською мовою. Так само і відома нам "Руська трійця" (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) утвердила українську мову на Галичині. Не менш яскравими та талановитими представниками романтизму були Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.
Український романтизм уже відійшов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літератури, він і досі цікавий читачеві, бо, напевно, кожен з нас в душі — романтик...
Данный рассказ называется "Клякса", потому что он о пятнах от чернил, которые оказали большое влияние на одного мальчика. Сначала испачкавшись дурачась, а потом специально, он не подозревал, что шутка может стать для него большой неприятностью. Учитель умело сыграла на незнании мальчика, его впечатлительности, тем самым обеспечив себе дисциплину на уроке и на всех последующих. С моей точки зрения, учитель перегнула палку, все таки это было жестоко не отпускать его с урока умываться и держать в страхе долгое время. Да и на уроке он ее не слушал, переживая за свою кожу. Смех -это не то зло, которое надо искоренять полностью. Лично мне стало жаль, что Федя не стал больше веселить других ребят. Не каждый может смеяться над собой и смешить других, для этого тоже нужен талант. Из Феди мог бы получиться хороший артист или клоун, а так учитель загубил в нем этот талант. Гриша Копейкин сочувствовал своему товарищу, он тоже поверил учителю, так как сам мог быть на месте Феди и может быть даже считал себя виноватым в случившемся. Мальчик предложил свой ластик и озабочено разглядывал лицо соседа по парте. Рассказ поучительный, так как учитель прав в том, что не надо мазаться тем, чего не знаешь и нарушать дисциплину на уроке. Кроме того она не солгала, у Феди действительно могла быть аллергия. Смешным нельзя назвать этот рассказ, потому что большую его часть мы переживаем вместе с мальчиком. Настоящая радость и веселье - это, когда всем весело и смешно, а не тогда, когда кто-то хохочет, а другой страдает. Все ребята потешались над Федей в трудный для него момент, я думаю, он больше не смеется и не смешит их, так как они этого не заслуживают.
Семья у Толстого – неповторимый и законченный мир, самое малое, но и самое важное единство, из множества которых складывается общество и нация. Незримым стержнем семьи Ростовых является жизнь душевная: это люди сердечные, по-детски естественные во всех своих душевных движениях, умеющие радоваться жизни. Одним из важнейших философских образов романа является образ Наташи Ростовой – само воплощение природной естественности, любви и счастья. Болконские и Ростовы — это не просто семьи, это целые жизненные уклады, уклады, основанные на русских национальных традициях. Наверное, наиболее полно эти особенности проявляются в жизни Ростовых — благородно-наивной семьи, жйвущей чувствами и импульсными порывами, сочетающей в себе и серьезное отношение к семейной чести (Николай Ростов не отказывается от долгов отца) , и сердечность, и теплоту внутрисемейных отношений, и хлебосольство, и гостеприимство, всегда свойственное русским людям.
Доброта. и беззаботность семьи Ростовых распространяются не только на ее членов; даже посторонний для них человек, Андрей Болконский, оказавшись в Отрадном, пораженный естественностью и жизнерадостностью Наташи Ростовой, стремится изменить свою жизнь. И, наверное, самым ярким и наиболее характерным представителем ростовской породы является Наташа. В ее естественности, пылкости, наивности и некоторой поверхностности — суть семьи.
Під кінець 18 століття та у першій половині 19-го в українській літературі набув популярності романтичний стиль. Письменники цієї доби докладали зусилля аби українська мова була піднесена до високої літератури та стала красивішою і милозвучною.
У романтичних творах зміцнювалась ідея, що кожна людина – це унікальний непідлеглий нікому світ. Романтичний герой – це особистість, що виділяється від маси, суперечить оточенню, шукає довершеності у мріях. Але неспроможність змінити світ та погодитись з ним стає приводом душевних переживань та страждань.
Основою українського романтизму стали історичні обставини, фольклорні твори та елементи європейського романтизму.
Кожна епоха в літературному поступі самобутня і оригінальна, вона диктує особливі погляди на світ та на людину в світі, щось відсувається на другий план, а на чомусь концентрується увага.
До виникнення романтизму в український (так само, до речі, як і у світовій) літературі побутував класицизм. Епоха Просвітництва в культурі, класицизм в літературі мали свою специфіку. Насамперед ці явища характеризувалися раціоналізмом, все пояснювалося з точки зору розуму та раціональності, всі явища людського життя підлягали класифікації та однозначній оцінці. Твори так само поділялися на жанри дуже жорстко, змішування жанрів вважалося моветоном, для кожного жанру існував свій канон створення, письменник мав беззастережно виконувати ці канони. Люди здебільшого зображувалися як носії однієї гіпертрофованої ознаки (якщо це позитивний герой — він був позитивним, так би мовити, до останнього; скупий був тільки скупим, хитрий — тільки хитрим).
Але час диктує свої умови, люди розуміють, що такий погляд на світ не є правильним. На зміну класицизму і Просвітництву приходить романтизм. Він одразу ж заперечує раціоналізм попередньої доби. Романтики розуміли, що не можна і не варто пояснювати світ з позицій раціо, бо він складний і мінливий, неоднозначний, суперечливий.. Так само і людина є істотою багатогранною та суперечливою. Романтики змінюють погляд на світ і людину в ньому. Європейський романтизм, меншою мірою — і український також, характеризується існуванням ніби двох світів — світу реального і бажаного. Трагічна суперечність між ідеальним та реальним часто призводить до певної трагічності у творах романтиків, відчаю, але цей відчай не глобальний. Романтики створюють нового героя — людину сильну, яка протиставляє себе загалу, сірій масі, вона може і хоче боротися проти обставин та несправедливості. Звідси особливий інтерес романтиків до історії, до героїчних постатей минувшини, які багато в чому і уособлювали ідеал людини епохи романтизму.
Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми.
Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини. М. Костомаров, один з найяскравіших представників українського романтизму, що починав свій творчий шлях у Харкові, а згодом переїхав до Києва, навіть присягав писати тільки українською мовою. Так само і відома нам "Руська трійця" (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) утвердила українську мову на Галичині. Не менш яскравими та талановитими представниками романтизму були Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.
Український романтизм уже відійшов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літератури, він і досі цікавий читачеві, бо, напевно, кожен з нас в душі — романтик...