Україна та Адам Міцкевич
Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...
1.Юмор – деятельность человека, направленная на то, чтобы вызвать смех у окружающих.
2.
Псевдоним (от псевдо... и греч. ónyma — имя), подпись или имя, которыми автор или артист заменяют своё настоящее имя. К П. прибегали издавна с различными целями: укрыться от преследований цензуры, подчеркнуть особенность личности автора или его творчества, представить его не таким, каков он на самом деле (литературная маска). Причинами появления П. бывали также неблагозвучие фамилии, сословные предрассудки, боязнь провала на литературном поприще, наличие однофамильцев. Литературный П. может считаться одним из видов мистификаций литературных.У некоторых авторов, помимо основного П., было много других (у Вольтера свыше 160, у В. И. Ленина свыше 150). Иногда П. в дальнейшем присоединялся к основным фамилии (М. Е. Салтыков-Щедрин). Многие П. вытеснили настоящую фамилию и стали постоянным авторским именем (Мольер, Стендаль, М. Горький, Ленин). Бывают и коллективные псевдонимы (Козьма Прутков).