На самому початку твору сказано що Холмс не береться за звичайні справи, а готов розслідувати майже фантастичні злочини: «серед усіх справ Холмса немає жодного банального, працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди приваблювали тільки такі справи, в яких є що-небудь надзвичайне, а часом навіть фантастичне.».
Трохи далі ми помічаємо відповідь на друге запитання, коли Холмс ставить свою відвідувачку у глухий кут розповідаючи їй все в точності так як було(за до дедуктивного методу який заключається в поміченні кожної маленької деталі), «— Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці. — Хіба ви мене знаєте? — Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу.». І тут же ми бачимо як Шерлок за незначною подробицею повністю, і в точності відновив повну картину минулих подій.
Прикладом неабиякої сили та сміливості є той момент коли отчим відвідувачки грізно увірвався в кімнату й став погрожувати, а Холмс тим часом міг спокійнісінько теревенити про крокуси й погоду, а після того як минулий лікар зігнув кочергу й розлючено покинув кімнату, Шерлок одним легким зусиллям руки розігнув деформований предмет «— Тримайтесь від мене подалі! — гаркнув він і, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, вийшов з кімнати. — Надзвичайно приємний добродій! — мовив, сміючись, Холмс .— Я не такий велетень, але якби він не зачинив за собою двері, я показав би йому, що в руках у мене не менше сили, ніж у нього. Говорячи це, він підняв кочергу й одним зусиллям вирівняв її.»
Те що Холмс був прихильником принципу справедливості свідчать такі рядки: «Воістину, насильство обертається проти насильника, а той, хто копає комусь яму, сам у неї й попадає.»
Те що наш герой мав непересічне логічне мислення ми і так дуже добре знаємо але зайвий раз не бракувало розказати: приведу один уривок з тексту «Як я вже вам сказав, мою увагу зразу ж привернув душник та шнур від дзвінка, що спускався аж до ліжка. Коли ж з'ясувалося, що дзвінок фальшивий, що ліжко прикріплено до підлоги, то в мене з'явилась підозра, що шнур — це просто місток, по якому щось могло б перебратися від душника до ліжка» — і це лише маленька ланка довгої та логічної лінії міркування.
Объяснение:
Я никогда не забуду, как впервые встретил свою кошку. В начале зимы в моей голове засела идея завести кота. Я долго ее вынашивал, но не знал, как сказать об этом маме. Идея эта все время присутствовала где-то на краю моего сознания.
И вот, в один из дней я случайно встретил своего приятеля Ваню на троллейбусной остановке. Мы оба обрадовались неожиданной встрече и стали разговаривать. Вдруг, он встрепенулся, словно вспомнив что-то. И задал мне вопрос: «А тебе, случайно, кошка не нужна?». Я удивился, но сразу сказать «нет» не смог. А Ваня рассказал, что у этой кошки умерла хозяйка, а ее саму выгнали на улицу, и теперь она живет у них в подъезде. Взять к себе он ее не может, потому что у него есть собака.
Мне стало жаль животное, тем более что на улице зима, а домашняя кошка вряд и сможет выжить в таких условиях на улице. И я согласился. Это было рискованно, ведь с мамой я не посоветовался, но иначе поступить я просто не мог.
Мы пошли к нему в подъезд, но кошки там не было, потом она выскочила из подвала. Я подозвал животное, она без страха подошла. Видимо, еще не успела понять, что не все люди хорошие. Я взял кошку на руки, она прижалась ко мне, пытаясь согреться. Мы пошли домой.
Зайдя к себе, я приготовился к долгим нравоучениям. Когда мама увидела нас, она сначала напряглась. Я, не давая ей времени опомниться, стал быстро объяснять ситуацию. Мама выслушала, покачала головой, но выгонять кошку не стала. Когда я спустил ее с рук, она сразу же пошла в комнату и легла на кровать, как будто всегда жила с нами.
Так она осталась у нас уже три года, Маруся стала мне верным другом. Спит только со мной и очень скучает, если меня долго нет. Я тоже к ней привязался. Скорее всего, если бы я не появился, она бы замерзла насмерть. Наверное, это была судьба.