ніхто на світі не встановив, та й не встановить точного року народження театру.
ніхто на всьому світі не сказав, та й не скаже, на якому листку календаря слід було б позначити його первісну дату.
час існування театру вимірюється небувалою за історичними масштабами мірою - часом існування самого роду людського.
день виникнення театру схований за гірською грядою давно минулих століть і тисячоліть, в глибинах найдавнішої, найбільш віддаленій від нас добу історії людства.
у золоту пору дитинства людства перші поети землі - великі грецькі трагіки, як добрі генії поезії схилилися над колискою театру. вони викликали його до життя. і вони звертали його до служіння людям, на прославлення духовного могутності людини, його нестримної сили, моральної енергії героїзму.
одним з таких геніїв був есхіл. він був поетом величезної, майже неймовірною творчої енергії. про це говорить вже одна кількість створених ним драматичних творів - чи не дев'яносто. адже в його час створити драму означало не тільки написати її, по і довести до глядача, взяти на себе всю постановку - з навчанням, хору співу і ритмічному виконанню віршованого тексту, з підготовкою акторів і сцени. але справа, звичайно, не в кількості.
до есхіла була, по суті, не драма, а щось подібне ораторії, значну частину якої складали ритуального походження славослів'я і плачі ("тренос"). при що була єдиному актора, сюжетна дія ще не досягла достатнього розвитку. воно отримало належне місце лише тоді, коли есхіл ввів другого актора. володіючи фантазією істинного поетичного генія і філософською глибиною осягнення конфліктів, есхіл, хоча і не був першим драматургом, з'явився "батьком трагедії". до нас не дійшли твори його попередників - теспіда, херіла, пратіні, фрініха, а серед збережених семи трагедій есхіла немає жодної, яка ставилася б до початкового або зовсім раннього періоду його творчості, - так що простежити становлення драми неможливо. певне уявлення про це ми можемо собі скласти з того, як поступово долається есхілом та провідна роль, яку все ще грає в деяких творах поета хор, його суцільні тренос і урочисті співи.
С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеше не понравились его дядя. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Они шутки ради могли обидеть мастера и спокойно смотреть, как он, превозмогая боль, смирялся с этим. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих “свинцовых мерзостях”, он не принимал таких шуток. Мальчик иногда говорил с мастером, хотя тот был не очень разговорчив. Алеша редко выходил на улицу, потому что встречал там ребят, которые только и говорили о драках в его доме и всегда находили повод посмеяться над мальчиком, из-за чего он всегда с ними дрался. А в следующий раз его уже не пускали за ворота. До того как Алеша стал жить в доме деда, он никогда не видел, чтобы детей били. Но здесь сам мальчик стал относиться к числу тех, кого за любую провинность били. Дед наказывал таким всех детей в доме. Поначалу мальчик сопротивлялся, пытался доказывать деду, что тот не прав, но вскоре смирился и с этим. После таких наказаний он несколько раз болел. Очень обижало Алешу также и то, что дед бил бабушку, когда считал, что та лезет не в свое дело. Он не раз говорил своему деду об этом, но тот злился еще больше. Среди родных у Алеши остался только один близкий ему и любимый человек — это бабушка. После смерти отца она заняла в душе Алеши его место, а когда уехала мать, она одна давала мальчику ту любовь и ласку, которую в детстве он не получал от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, сказки и стихи, она давала ему хорошие советы, к которым тот всегда прислушивался. Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних. Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой злой. За время жизни с дедом и бабушкой Алеша повстречал только несколько по-настоящему добрых, открытых людей. Те, к кому он был больше всех привязан, — это Цыганок и Хорошее Дело. Этих двух людей он вспоминал очень часто. В представлении мальчика Цыганок был сказочным героем, а Хорошее Дело всегда давал ценные советы, которые впоследствии Алеше.