Объяснение:
За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.
Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.
З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.
Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до ншим у скрутну хвилину
Это изи внизу ответ
Объяснение:
20-30-ті роки ХХ ст.— час, який міг би стати «золотою добою» українського мистецтва, а перетворився на одну з найтрагічніших сторінок. Саме тоді українське письменство до-сягло якісно нового, сказати б, європейського рівня, про що свідчить багато факторів. Головний серед них — те, що це вже була література вільна, упевнена в собі, позбавлена малоросійського комплексу меншовартості.
Дмитро Фальківський, який належав до письменників, покоління котрих відомий літературознавець Ю. Лавріненко назвав «розстріляним відродженням», писав:
Комусь дано діла творить великі,
Що ниткою простягнуться в віки,
А з мене досить,
Що не був дволикий,
Що серця не міняв на мідяки.