ответ:З чорнових варіантів творів В. Симоненка і зі спогадів його сучасників нам відомо, що над кожним своїм словом автор працював дуже уважно і багато, він по декілька разів доповнював, виправляв і переробляв написане, додавав необхідний ритмічний малюнок, якнайточніші слова і вирази.
Коли я вперше дізнався про подібну манеру складання В. Симоненком поетичних творів, я був щиро вражений. Адже його поезії настільки легко читаються, що кожна з них вбирається на одному подиху. Складається відчуття, що будь-який вірш В. Симоненка написаний ним буквально «з льоту». Але якщо замислитися над сутністю поетичної творчості, стає зрозумілим, що кожний вид мистецтва, у тому числі й поезія, потребує тяжкої праці над кожним словом, кожним кольором і звуком. Навіть якщо у читача складається враження легкості і простоти, нескладної для сприйняття глибокого змісту і форми — це тільки свідчення незвичайного таланту автора. Одним з таких свідчень може бути поезія В. Симоненка «Лебеді материнства». Це зовсім невеликий за своїм обсягом твір, але за змістом він незвичайно глибокий. Сьогодні ці рядки вважаються хрестоматійними:
«За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
Образ матері, який створив у цій поезії автор, не розроблений докладно, не описуються якісь індивідуальні риси матері ліричного героя і навіть її зовнішність. Але твір настільки сповнений душевною чистотою і щирою любов’ю, що образ матері одразу ж оживає і постає в уяві читача. Твір дуже виразний, адже написаний він від імені матері, що дає своєму синові заповіт на все життя. Завдяки своїй силі поезія набуває водночас і загальнолюдського звучання, й українського національного характеру. Адже шанобливе ставлення до матері, як і до Батьківщини, притаманне будь-якому свідомому українцю, який поважає себе, свій рід і своїх пращурів.
Образ матері у поезії «Лебеді материнства» нерозривно пов’язаний з образом Батьківщини. Настрій цього вірша створюється не стільки через загальний зміст, скільки через зовсім незначні, на перший погляд, образи.
Я впевнений, що поезія В. Симоненка «Лебеді материнства» є одним з найкращих поетичних творів української літератури усіх часів, а ще й заповітом автора, який може взяти за життєве кредо кожен з нас, який відтворює погляди поета на суспільний та громадський обов’язок гідного українця.
19 век – знаменательный век в русской литературе.Художественные произведения этих периодов отличаются идейным пафосом, проблематикой, художественными приемами, настроением. Авторы, чьи произведения составляют классику русской литературы второй половины 19 века, очень разные. В их число входят А.Н. Островский, Ф.М. Достоевский, Л.Н. Толстой, А.П. Чехов и другие. А.Н. Островский по праву считается реформатором, привнесшим много нового в русскую драматургию. Новаторство его сказалось в том, что он круто повернул русский театр к жизни и к ее актуальным социально-нравственным проблемам. Островский первым обратился к жизни русского купечества, обрисовал быт и нравы этого огромного слоя российского общества, показал, какие проблемы существуют в нем. Кроме того, именно Островский стал «разработчиком» психологической драмы, показывающий внутренний мир героев, волнения их души. Пьесы этого драматурга наполнены символикой. Все эти черты найдут продолжение в пьесах Чехова и драматургов 20 века.
Все творчество Ф.М. Достоевского — это художественное исследование человека, его идеальной сути, его судьбы и будущего. Человек Достоевского — это существо, потерявшее целостность, это человек в разладе, в несовпадении с действительностью и с самим собой. Можно сказать, что герой Достоевского – это мятущийся герой, который постоянно находится в поисках себя. Этот путь полон страданий, крови, греха. Но всегда это – мыслящий человек, пытающийся познать себя. В своем отрицании и Бога и жизни герой Достоевского намного честнее, чем многие «верующие» и «добропорядочные» люди. Персонажи Достоевского кровно связаны с Богом, хотя часто и отрицают его. Сами того не ведая, они часто проходят путь многих евангельских святых, буквально «перестрадав» свою веру. Мир Достоевского – это мир «униженных и оскорбленных». Взгляд писателя обращен именно к ним, обнажая жизнь и страданья этих людей. Во многом, поэтому Ф.М. Достоевского называют «великим русским гуманистом». Изображение духовного роста человека, «диалектики души» — самое характерное в творчестве Л.Н. Толстого. Эта художественная особенность прослеживается на протяжении всего творческого пути писателя. Толстой пишет так, что ясно видно: чем больше влияет на человека светское общество, тем беднее его внутренний мир, человек может достигнуть внутренней гармонии в общении с народом, с природой. Толстой убежден, что сословные преграды угнетающе действуют на развитие характера. Герои Толстого не чужды противоречий, в них происходит упорная внутренняя борьба, но лучшие душевные качества никогда не изменяют им. Интуитивная душевная чуткость Наташи, благородство Пьера, аналитический ум и моральная красота князя Андрея, тонкая душа княжны Марьи — все это объединяет героев «Войны и мира», несмотря на индивидуальность каждого характера. Можно сказать, что всех лучших героев Толстого объединяет богатство душевного мира и стремление к счастью. Все произведения А.П. Чехова не только очень реалистичны, но в них еще и заложен глубокий философский смысл. «Пошлость пошлого человека» - это то, против чего всю жизнь боролся писатель. Протест против обыденщины, мещанства - главное в его произведениях. Одни герои писателя стремятся вырваться из этого «заколдованного круга» (три сестры из одноименной пьесы), другие покорно погружаются в эту трясину, постепенно усыпляя свою душу (док тор Старцев из «Ионыча», например). Произведения Чехова сложны и очень тонки. В них несколько смысловых пластов, раскрыть которые может только внимательный и знающий читатель. Все произведения этого русского писателя наполнены множеством символов, позволяющих раскрыть всю их глубину. Таким образом, русская литература второй половины 19 века очень разнообразна и ярка. Каждый писатель того времени – это настоящая величина не только русской, но и мировой литературы. Несмотря на все различия, всех этих художников объединяет любовь к родине, стремление улучшить жизнь русских людей. Кроме того, все писатели пользовались классическими традициями, создавая на их основе что-то свое, новое, ставшее, в свою очередь, тоже классикой
ответ:З чорнових варіантів творів В. Симоненка і зі спогадів його сучасників нам відомо, що над кожним своїм словом автор працював дуже уважно і багато, він по декілька разів доповнював, виправляв і переробляв написане, додавав необхідний ритмічний малюнок, якнайточніші слова і вирази.
Коли я вперше дізнався про подібну манеру складання В. Симоненком поетичних творів, я був щиро вражений. Адже його поезії настільки легко читаються, що кожна з них вбирається на одному подиху. Складається відчуття, що будь-який вірш В. Симоненка написаний ним буквально «з льоту». Але якщо замислитися над сутністю поетичної творчості, стає зрозумілим, що кожний вид мистецтва, у тому числі й поезія, потребує тяжкої праці над кожним словом, кожним кольором і звуком. Навіть якщо у читача складається враження легкості і простоти, нескладної для сприйняття глибокого змісту і форми — це тільки свідчення незвичайного таланту автора. Одним з таких свідчень може бути поезія В. Симоненка «Лебеді материнства». Це зовсім невеликий за своїм обсягом твір, але за змістом він незвичайно глибокий. Сьогодні ці рядки вважаються хрестоматійними:
«За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
Образ матері, який створив у цій поезії автор, не розроблений докладно, не описуються якісь індивідуальні риси матері ліричного героя і навіть її зовнішність. Але твір настільки сповнений душевною чистотою і щирою любов’ю, що образ матері одразу ж оживає і постає в уяві читача. Твір дуже виразний, адже написаний він від імені матері, що дає своєму синові заповіт на все життя. Завдяки своїй силі поезія набуває водночас і загальнолюдського звучання, й українського національного характеру. Адже шанобливе ставлення до матері, як і до Батьківщини, притаманне будь-якому свідомому українцю, який поважає себе, свій рід і своїх пращурів.
Образ матері у поезії «Лебеді материнства» нерозривно пов’язаний з образом Батьківщини. Настрій цього вірша створюється не стільки через загальний зміст, скільки через зовсім незначні, на перший погляд, образи.
Я впевнений, що поезія В. Симоненка «Лебеді материнства» є одним з найкращих поетичних творів української літератури усіх часів, а ще й заповітом автора, який може взяти за життєве кредо кожен з нас, який відтворює погляди поета на суспільний та громадський обов’язок гідного українця.
Объяснение: