1.Як я розумию назву повести Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" 2. Роль природи в житті людини (на прикладі Творів Михайла Коцюбинського ) (Обсяг твору 3-3,5сторінка)
Назва твору письменникові далася не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, — це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити й обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. І він записує: "В зелених горах".
Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було головного — дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант — "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. Дар — неконкретно, не-наочно. І він замінив цю назву іншою — "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.
2.
Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам'ятаємо чудові психологізовані пейзажі в "Intermezzo", філософські образи "Fata morgana".
У повісті "Тіні забутих предків" М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.
Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з природою за виживання:
"Так ішло життя худоб'яче й людське, що злилось докупи, як два джерельця у горах в один потік". У поле зору автора потрапили руйнування ґаздівств, голод, наймитування, ворогування родів (гуцульська вендета Гутенюків і Палійчуків). Як і в дійсності, життя людей і природи показане за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну поезію обрядів (свят-вечір, ворожіння на Юрія, поховальний обряд), звичаїв (колорити картини літування на полонині). З іншого — бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів давнини, постійна боротьба за виживання. Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід'ємною рисою її світосприймання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам'янисту гірську землю, і подихи вітрів, і живлючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з'являються різні видіння, творяться легенди і казки.Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим — людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір'ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який "родиться" в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. Ось Черемош: він то "сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем", то "простягався в долині, як срібна нитка", то, "як ситий віл", лежав у тих місцях, "там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь". Таку багатобарвність зустрічаємо у змалюванні всієї величної природи карпатського краю. Недарма в ці описи часто вплітається мелодія коломийки.
Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й привиди, веде нас у світ, схожий на казку, повний чудес, таємничий, цікавий і по-дитячому страшнуватий. Але ця романтична казка — висока правда про гармонію людини і природи, про вічність життя.
В США во время гражданской войны пятеро северян бегут из осаждённой столицы южан Ричмонд на воздушном шаре. В марте 1865 года страшная буря выбрасывает их на берег необитаемого острова в Южном полушарии. Каждый из новых поселенцев острова обладает незаменимыми талантами, а под руководством инженера Сайруса Смита эти отважные люди сплачиваются и становятся единой командой. Вначале с простейших подручных средств, а затем, производя на собственных небольших фабриках все более и более сложные орудия труда и предметы обихода, поселенцы обустраивают свою жизнь. Вскоре, благодаря своему трудолюбию и уму, колонисты уже не знают нужды ни в еде, ни в одежде, ни в тепле и уюте.
Однажды, возвращаясь в своё жилище, названное ими Гранитным дворцом, они видят, что внутри хозяйничают обезьяны. Через некоторое время, словно под влиянием безумного страха, обезьяны начинают выпрыгивать из окон, и чья-то рука выбрасывает путешественникам верёвочную лестницу, которую обезьяны подняли в дом. Внутри люди находят ещё одну обезьяну — орангутана, которую оставляют у себя и называют дядюшкой Юпом. В дальнейшем Юп становится людям другом, слугой и незаменимым В другой день поселенцы находят на песке ящик с инструментами, огнестрельным оружием, различными приборами, одеждой, кухонной утварью и книгами на английском языке. Поселенцы недоумевают, откуда мог взяться этот ящик. По карте, также оказавшейся в ящике, они обнаруживают, что рядом с их островом, на карте не отмеченном, расположен остров Табор. Моряк Пенкроф загорается желанием отправиться на него. При своих друзей он строит бот, назвав его «Бонадвентур». Когда бот готов, все вместе отправляются на нём в пробное плавание вокруг острова. Во время него они находят бутылку с запиской, где говорится, что потерпевший кораблекрушение человек ждёт на острове Табор. Пенкроф, Гедеон Спилет и Герберт обнаруживают потерявшего человеческий облик Айртона, который был оставлен на Таборе за попытку поднять бунт на паруснике «Дункан». Однако хозяин «Дункана» Эдуард Гленарван сказал, что когда-нибудь вернется за Айртоном. Колонисты берут его с собой на остров Линкольна, где, благодаря их заботе и дружбе, его умственное здоровье наконец восстанавливается.
Проходит три года. Поселенцы уже собирают богатые урожаи пшеницы, выращенной из единственного зернышка, три года назад обнаруженного в кармане у Герберта, построили мельницу, разводят домашнюю птицу, полностью обустроили своё жилище, из шерсти муфлонов сделали себе новую теплую одежду и одеяла. Однако мирную жизнь их омрачает одно происшествие, которое грозит им гибелью. Однажды, глядя на море, они видят вдалеке прекрасно оснащенное судно, но над судном реет чёрный флаг. Судно встает на якорь у берега. Айртон под покровом ночи пробирается на корабль, чтобы произвести разведку. Оказывается, что на корабле находится пятьдесят пиратов (часть из них входила в бывшую шайку Айртона) и дальнобойные пушки. Чудом ускользнув от них, Айртон возвращается на берег и сообщает друзьям, что им необходимо готовиться к битве. Наутро с корабля спускаются две шлюпки. На первой поселенцы подстреливают троих, и она возвращается обратно, вторая же пристает к берегу, а шестеро оставшихся на ней пиратов скрываются в лесу. С судна палят из пушек, и оно ещё ближе подходит к берегу. Кажется, что горстку поселенцев уже ничто не в силах Внезапно огромная волна вздымается под кораблём, и он тонет. Все находящиеся на нём пираты погибают. Как оказывается впоследствии, корабль был подорван торпедой выпущенной кем-то неизвестным, и это событие окончательно убеждает обитателей острова, что они здесь не одни.
По моему вот доказательство Клятва скрепленная кровью(Но сначала пред-история)
Однажды Том Сойер и Гек Финн, отправившись ночью на кладбище с мертвой кошкой (как ни странно, для того, что испробовать некое загадочное волшебное средство для избавления от бородавок) , стали свидетелями убийства доктора Робинсона, который пришел вместе с Меффом Поттером и Индейцем Джо ночью на кладбище, чтобы выкопать труп одного недавнего мертвеца.
Сбежав с места преступления, Том и Гек дают клятву никому не говорить о том, что они видели.
А вот и клятва Клятва была такова: никому не рассказывать о том,о чем говорится в шайке. Любой,кто нарушит клятву,будет убит,а после убьют и его семью. Эта клятва кровожадна,так как убийство само по себе очень кровожадно.
Объяснение:
1
Назва твору письменникові далася не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, — це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити й обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. І він записує: "В зелених горах".
Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було головного — дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант — "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. Дар — неконкретно, не-наочно. І він замінив цю назву іншою — "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.
2.
Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам'ятаємо чудові психологізовані пейзажі в "Intermezzo", філософські образи "Fata morgana".
У повісті "Тіні забутих предків" М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.
Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з природою за виживання:
"Так ішло життя худоб'яче й людське, що злилось докупи, як два джерельця у горах в один потік". У поле зору автора потрапили руйнування ґаздівств, голод, наймитування, ворогування родів (гуцульська вендета Гутенюків і Палійчуків). Як і в дійсності, життя людей і природи показане за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну поезію обрядів (свят-вечір, ворожіння на Юрія, поховальний обряд), звичаїв (колорити картини літування на полонині). З іншого — бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів давнини, постійна боротьба за виживання. Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід'ємною рисою її світосприймання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам'янисту гірську землю, і подихи вітрів, і живлючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з'являються різні видіння, творяться легенди і казки.Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим — людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір'ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який "родиться" в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. Ось Черемош: він то "сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем", то "простягався в долині, як срібна нитка", то, "як ситий віл", лежав у тих місцях, "там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь". Таку багатобарвність зустрічаємо у змалюванні всієї величної природи карпатського краю. Недарма в ці описи часто вплітається мелодія коломийки.
Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й привиди, веде нас у світ, схожий на казку, повний чудес, таємничий, цікавий і по-дитячому страшнуватий. Але ця романтична казка — висока правда про гармонію людини і природи, про вічність життя.