Объяснение:
Події відбувалися у сел івка, нині зруйнованому під час татарського набігу.
івчани зайшли сюди з-за Дніпра, а тому що зупинились на тому місці на самого , тож і прозвали своє село івкою. <...>
У цьому селі жив славний козацький рід Судаків: сімдесятирічний дід Андрій, його син Степан із жінкою Палажкою, онуки Петро, п’ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна онучка Ганна.
Петро пішов на Запорожжя, а молодших виховував дідусь.
Однієї ночі на село напали татари. Діда Андрія і Палажку вбили, Степана та Ганну захопили в полон. Павлусь сховався у бур’янах, ускочив на татарського коня і став тікати. Поранений стрілою, він виїхав у широкий степ, залишаючи позаду пожежу.
II
Спить під Свиридовою могилою кремезний козак Семен Непорадний. Раптом до нього підбіг ворожий кінь із пораненим хлопчиськом. Розпитавши хлопця, козак помітив, що в сідлі коня сховані червінці. До Семена та хлопця приєдналися козаки із Запорожжя, ватага Тріски Остапа. Серед них були бандурист — дід Панас — і брат Павла — Петро Судак. Брати зустрілися й зраділи. Козаки вирішили спочити, а потім вистежити нападників.
III
Коли козаки спали, на варті залишився Непорадний. Він помітив татарина і спіймав його на аркан. Зав’язалась боротьба, але козак переміг. Ворог зізнався, що в загоні татар було чотириста. <...>
Ватажкував славний Мустафа-ага, син Ібрагіма, ханського Девлет-гірея. <...>
Раптом козаків оточила сотня Андрія Недолі. Козаки порадилися й об’єдналися, залишивши ватажком Недолю. Бранець надумав обмінятися із Павлусем сідлами, але Непорадний не дозволив обдурити хлопця, бо в сідлі багато червінців. Козаки вирішили підійти під татарський кіш і виманити ворога.
IV
Павлусь перший раз став свідком битви із татарами.
<...> У козаків аж руки мліли, а татари змішались так, що один другого рубав. <...>
Під час битви загинув славний козак Тріска. Семен Непорадний захопив у полон самого Мустафу-ага, а перший бранець перейшов на бік козаків. Відправили козака Тихона із Мустафою до полковника.
V
Деяким бранцям татар пощастило втекти. Серед них був і Степан, батько Петра й Павла. Рідні зустрілися івчани приєдналися до козаків. Вони наздогнали татарський табір і захопили. Але Ганни серед бранців не знайшли.
Через лють за сестру Павлусь уперше вбив полоненого татарина. Хлопець благав рідних їхати до Криму за сестрою, але батько із братом не погоджувались. Уночі Павлусь сам вирушив рятувати Ганну. Недоля сказав, що з нього вийде кошовий, якщо повернеться цілий.
VI
Довго мандрував Павлусь і зустрів харциза Карого. Карий обдурив хлопця і продав його татарам-крамарям. Забравши коня із червінцями, подався потурнака на Січ. Невдовзі його зустріли козаки, Непорадний пізнав коня Павлуся. Харциза схопили і віддали до рук татарина Гусейна. Колись давно Карий пограбував його та зарізав батька. Гусейн страшно помстився за це. Він зарізав Карого й поволік у степ.
VII
У татарських крамарів Павлусь учився татарської мови.
<...> Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно. <...>
Павлуся купив Сулейман-ефенді, він привів його у село Коджамбаку, де мешкав його син Мустафа й потурнак Ібрагім. У цьому домі він познайомився із земляком Остапом Швидким. Мустафа підмовляв Павлуся на бусурманську віру, але той відмовився. За це його висікли та призначили до конюхів. Через деякий час сміливий хлопець тікає, але його схопив татарин. Павлусь удав, що їхав по знахаря за наказом Мустафи. Хлопець повертається до двору. За спробу втекти його засуджують на двадцять дротянок. Тільки покарання не сталося. До воріт під’їхав мулла і звернувся до бранців. Девлет-гірей розшукує свого сина Мустафу. Павлусь сказав, що знає про його долю. Мулла забирає хлопця до Девлет-гірея.
VIII
<...> Девлет-гірей мешкав у столиці кримського хана, в Бахчисараї. <...>
Павлусь розповів, що подробиці з подальшої долі Мустафи-ага знає сестра Ганна. Девлет-гірей наказав знайти дівчину. Ганну привезли, брат із сестрою зустрілися. Павлусь розповів про свій задум. Девлет-гірей вислухав дівчину та надіслав послів з викупом до лубенського полковника.
IX
Довго чекали звістки про Мустафу. І ось він повернувся живий і здоровий. Девлет-гірей додержав слова і пообіцяв відпустити Павла та Ганнусю. Павлусь не забув і про свого земляка Остапа Швидкого. Девлет- гірей звільнив його за проханням хлопця.
<...> — Добре в тебе серце, хлопче! — сказав Девлет-гірей. <...>
https://ukrlit.net/short2014/114.html
НТБ УДУНТ 2021 Всі права захищені
Developed by Humans
49010, Україна, Дніпро, вул. Ак.Лазаряна, 2
+38 (056) 371-51-05
[email protected], [email protected]
Милый идеал? Ну, не знаю... Татьяна... Вот эта милая молоденькая девушка, не по возрасту грустная и молчаливая, выходит к гостям и садится у окна. Так наш герой в первый раз видит героиню. Они не разговаривают, судя по тексту, она и не поздоровалась, войдя в комнату к гостям. Онегин даже толком и не понял, кто из девушек Татьяна. Свойственно ли такое поведение воспитанной русской девушке? Каковы причины, сделавшие её такой дикой и печальной? Почему она не любила обычных детских забав? Почему не интересовалась ни рукоделием, ни домашними делами? Могу только предположить: родители плохо занимались её воспитанием.
Очень скоро после первой встречи с Онегиным начитавшаяся романов Татьяна пишет ему письмо, в котором не только признается в своей любви, но и требует от Евгения взаимности. Поступок для того времени - уникальный, невозможный. Я думаю, что эта любовь была игрой воображения праздной девушки, не занятой ничем и от этого скучающей и мрачной. Жизнь этой бледной и унылой девушки была гораздо более пуста, чем жизнь Онегина, и она выдумала себе любовь, потому что «пора пришла». Ко всеобщему благу, Онегин её не соблазнил и не стал жениться, за такое благородство она в конце романа его благодарит. И становится генеральшей.
Но что в этом "милого"?