Роман Шолом-Алейхема — це один з найпоетичніших творів світової літератури. Чим він так привертає увагу читачів?
На мій погляд, саме тим, що автору вдалося, розповідаючи історію кохання між Шимеком і Бузею, презентувати її як таїну зародження кохання; як поему - багату на метафори й символи чаклунського кохання, сповненого чарівності й світлого суму. Більш того, ця оповідь насичена перлинами з «Біблійної Пісні над піснями» до тексту якої постійно звертається закоханий хлопець.
Духовний світ закоханих підлітків – широкий та неосяжний. Вони щиро вірять у чарівний світ казкових героїв, добра і краси, милосердя і мужності. Спілкуючись між собою, вони допомагають один одному відчувати себе господарями свого світу, радіти від самих звичайних речей, долаючи життєві негаразди.
На мою думку, дуже поетично й зворушливо звучать з дитячих вуст рядки: «Наш будинок — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... Це наше небо, наш вітерець, наші пташки — все наше…!». Підлітки відчувають себе з’єднаними, як закохані Соломон і Суламіт у «Пісні над піснями». Найзаповітнішим бажанням Шимека було піднятися з Бузею в висоту до самих хмар і полетіти за океан в країну карликів, потомків богатирів царя Давида.
Але це дитяче наївне кохання втрачене… Мрія про ідеальну любов залишилася нереалізованою й навколишній світ втрачає своє символічне звучання. «Наш двір уже не виноградник Царя Соломона,…». Втім Шимек розуміє, що любить Бузю тією священною, пекельною любов'ю, як описано в “Пісні пісень.” Але йому залишається лише згадувати про царицю свого серця, залишивши в своїй пам’яті чарівність дитячої казки.
Объяснение:
Милосердя, чуйність, доброта завжди були притаманні нашим співвітчизникам. Цілком закономірним і природним вважалося до нещасному, знедоленому, захистити скривдженого, немічного і старого, дати притулок бездомному, поділитися останнім шматком хліба з голодним. Чуйність і доброта просто необхідні в житті людей, причому не тільки тим, хто потребує до а й тим, хто надає цю до Адже навіть звичайне добре слово, промовлене вчасно, може дуже до людині.
Будь-яка родина бажає виховати порядних, добрих дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника Климка, головного героя повісті Г. Тютюнника. Хлопчик рано залишився сиротою, і дядько любив Климка, як рідного сина, а іноді й балував його гостинцями, які привозив з чергового рейсу. Він привчав хлопчика до самостійності і стежив за його успіхами в школі. Зі свого боку Климко відплачував такою ж турботою і любов’ю. Хлопчик вмів прибиратися, готувати їжу, він був турботливим, чуйним, організованим. І це далеко не весь перелік позитивних рис характеру Климка.
На початку війни дядько Климка загинув, хлопчик залишився не тільки без рідних, а й без даху над головою. Але до чужих людей він жити не пішов, щоб не обтяжувати їх. Климко швидко влаштовується сам, а потім ще й бере на себе турботу про улюблену шкільну вчительку з немовлям. Йому стає боляче, коли він бачить, як вона годує свою доньку чаєм замість молока, бо не має грошей, щоб купити їжу. Щоб не дати вчительці загинути від голоду, Климко вирішує відправитися у Слов’янськ, де можна було роздобути сіль. Від його рідної станції це місто було за двісті кілометрів, але сіль вдома була на вагу золота і на неї можна було виміняти багато продуктів, а головне — молоко для маленької доньки вчительки.
Спільне горе гарних людей єднає, а погані, навпаки, намагаються нажитися на чужих нещастях. Зустрічалися Климкові на шляху до Слов’янська і такі люди. Наприклад, Бородач з базару, який хотів за безцінь придбати плаття вчительки, і ворожка, і поліцаї. Та попри все, добрих людей було значно більше навіть у важкі часи війни. Якщо б не доброта людей, навряд чи хлопчик пройшов би усю відстань до міста. Та й сам Климко виявляє не менше доброти і сміливості. Він, ризикуючи життям, рятує незнайому дівчину від Німеччини, назвавши її сестрою, відмовляється від спокійного і ситого життя у тітки Катерини, яка виходила його у гарячці і хотіла навіть усиновити.
Не замислюючись піти на самопожертву заради інших, досить часто зовсім чужих людей — це те, що завжди допомагало нашим співвітчизникам вистоювати у важкі часи випробувань. Кожний такий вчинок — героїчний, вчинок, на який здатна далеко не кожна людина, та робили і роблять це люди, навіть не замислюючись над важливістю своєї до
Зараз, на щастя, життя не потребує від нас надзвичайного героїзму, але просто чинити добро, виявляти порядність і чуйність — це те, що може робити кожен з нас, те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Объяснение:
Удачи!
Значення доброти і чуйності в людському житті. Доброта, чуйність, милосердя завжди були притаманні нашому народові. Цілком природним і закономірним вважалося до знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, захистити старого й немічного, скривдженого.
Доброта, чуйність просто необхідна в житті людей і не тільки тим, хто потребує до а й тим, хто надає свою до навіть добре слово може до людині.
Кожна родина намагається виховати добрих, порядних дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника, котрий залишився сиротою, як рідного сина. Любив, іноді балував, привозячи гостинець з кожного рейсу. Стежив за навчанням в школі, привчав до самостійності. Климко зі свого боку відплачував такою ж любов’ю й турботою. Вмів приготувати їжу, прибрати. Організований, чуйний, турботливий — це далеко не повний перелік тих рис характеру, якими був наділений Климко.
На початку війни загинув дядько. Хлопчик залишився без рідні і даху над головою. Але він не йде жити до чужих, щоб не обтяжувати їх. Климко не тільки влаштовується сам, а ще й бере на себе відповідальність за життя улюбленої вчительки з немовлям. Йому боляче стає, коли бачить, як вчителька годує маленьку донечку чаєм замість молока, бо не мають вони за що купити їжу. Тому приймає рішення йти по сіль за 200 кілометрів у Слов’янськ, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше — на молоко для маленької донечки своєї вчительки.
Спільне горе одних людей єднає, а хтось намагається нажитись на чужому нещасті. Зустрічаються Климкові і такі люди, яку втратили людську подобу в час всенародного горя. Це і Бородань з базару, який намагався придбати за безцінь плаття вчительки, і Бочончиха, яка і сухарем не поділиться, ворожка, поліцаї. Та все ж добрих людей більше.
Босий, голодний продибав хлопчина всі 200 кілометрів, дістався Слов’янська. Там на базарі він рятує дівчину від Німеччини під час облоги, назвавши її сестрою. По-іншому не зміг би вчинити Климко, бо він милосердний і знову думає більше про інших, ніж про себе. Самовідданість і доброта хлопчика показана і в епізоді перебувавання його у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. І навіть не дочекався повного одужання — вирушив у дорогу.
Після небезпечної дороги, після важких випробувань повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І, забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Климко постає людиаою, що дбає не про себе, а про інших. Тут і наздогнала його черга з німецького автомата.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей — вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність — це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.
данко действует по собственному желанию, он противопоставляет обстоятельствам собственную волю, собственную уверенность и целеустремлённость. данко - настоящий герой который жертвует своей жизнью ради людей. а что до людей? люди были жестоки и не . они забыли данко и не воздали ему удостоенной похвалы и чести