Джек Лондон займався літературною діяльністю менш ніж двадцять із прожитих сорока років життя, але творчі успіхи письменника вражають. Сучасники гали за злетом та долею Джека Лондона із заздрістю та неприхованим захопленням. З письменника намагалися зробити живу рекламу "суспільства рівних можливостей", тобто Америки. Мовляв, ось утілення ідей про справжнє людяне суспільство: пасинок фермера, хлопчик-робітник, який не зміг отримати вищої освіти, усе одно зумів досягти своєї мети, здійснити найпотаємнішу мрію, ставши уславленим письменником. Але не так просто все було насправді. Життя Джека Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник був приречений на нелюдські навантаження, шукаючи вигідної репортерської та письменницької роботи. Джек Лондон писав: "Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким я був бідним і як шалено мені хотілося досягти успіхів, а ще — яким я був щасливим".
Перші, так звані північні оповідання Джека Лондона вразили читачів зовсім новою постановкою проблеми і її художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою та із самими собою й таким чином випробовували себе. Як митець-реаліст Джек Лондон йшов у своїй творчості вслід правді життя. На Північ людей змушувала їхати шалена жага збагачення, яка зветься "золотою лихоманкою". Серед справжніх мужніх і сильних героїв на Півночі опинилися й мерзотники, які принесли із собою звірячі закони "суспільства рівних можливостей": крайній індивідуалізм, прагнення до збагачення любою ціною, ненаситну пристрасть до "жовтого диявола". Серед суворої білої тиші Аляски маячня "золотої лихоманки" химерно переплелася з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на свідомість кожного мешканця американської Півночі.
Голос совести основа нравственного сознания и чувств человека, врожденно присутствующая в нем, носитель его генетического райского Голос совести свидетельствует о существовании мира с законами, отличными от земных, где побеждает сильный, а слабый погибает. Это Божественный глас, отзвуки райского мироустройства. Он говорит, что нельзя убивать и вредить живому, ибо в раю не было болезней и смерти. Голос совести говорит, что нужно слушаться родителей и учителей, ибо именно послушание было основой райской жизни человека. И хотя человек живет в мире после грехопадения, его душа сориентирована на другое – на райскую жизнь. Голос совести как бы хранит память об этой жизни и не может удовлетвориться ничем земным. Именно этот голос является регулятором наших истинных чувств. Достаточно сосредоточиться и совесть даст ответ – зачем, что, где и как делать, ибо начинает действовать нравственная память
Ах ты гой еси, правда-матушка! Велика ты, правда, широка стоишь! Ты горами поднялась до поднебесья, Ты степями, государыня, раскинулась, Ты морями разлилася синими, Городами изукрасилась людными, Разрослася лесами дремучими! Не объехать кругом тебя во сто лет, Посмотреть на тебя — шапка валится!
Выезжало семеро братиев, Семеро выезжало добрых молодцев, Посмотреть выезжали молодцы, Какова она, правда, на свете живет? А и много про нее говорено, А и много про нее писано, А и много про нее лыгано.
Поскакали добры молодцы, Все семеро братьев удалыих, И подъехали к правде со семи концов, И увидели правду со семи сторон.
Посмотрели добры молодцы, Покачали головами удалыми И вернулись на свою родину; А вернувшись на свою родину, Всяк рассказывал правду по-своему; Кто горой называл ее высокою, Кто городом людным торговыим, Кто морем, кто лесом, кто степию.
И поспорили братья промеж собой, И вымали мечи булатные, И рубили друг друга до смерти, И, рубяся, корились, ругалися, И брат брата звал обманщиком. Наконец полегли до единого Все семеро братьев удалыих; Умирая ж, каждый сыну наказывал, Рубитися наказывал до смерти, Полегти за правду за истину; То ж и сын сыну наказывал, И доселе их внуки рубятся, Все рубятся за правду за истину, На великое себе разорение.
А сказана притча не в осуждение, Не в укор сказана — в поучение, Людям добрым в уразумение.
Смысл тут в том что:нельзя лгать,врать,сваливать на другого и тд
Джек Лондон займався літературною діяльністю менш ніж двадцять із прожитих сорока років життя, але творчі успіхи письменника вражають. Сучасники гали за злетом та долею Джека Лондона із заздрістю та неприхованим захопленням. З письменника намагалися зробити живу рекламу "суспільства рівних можливостей", тобто Америки. Мовляв, ось утілення ідей про справжнє людяне суспільство: пасинок фермера, хлопчик-робітник, який не зміг отримати вищої освіти, усе одно зумів досягти своєї мети, здійснити найпотаємнішу мрію, ставши уславленим письменником. Але не так просто все було насправді. Життя Джека Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник був приречений на нелюдські навантаження, шукаючи вигідної репортерської та письменницької роботи. Джек Лондон писав: "Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким я був бідним і як шалено мені хотілося досягти успіхів, а ще — яким я був щасливим".
Перші, так звані північні оповідання Джека Лондона вразили читачів зовсім новою постановкою проблеми і її художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою та із самими собою й таким чином випробовували себе. Як митець-реаліст Джек Лондон йшов у своїй творчості вслід правді життя. На Північ людей змушувала їхати шалена жага збагачення, яка зветься "золотою лихоманкою". Серед справжніх мужніх і сильних героїв на Півночі опинилися й мерзотники, які принесли із собою звірячі закони "суспільства рівних можливостей": крайній індивідуалізм, прагнення до збагачення любою ціною, ненаситну пристрасть до "жовтого диявола". Серед суворої білої тиші Аляски маячня "золотої лихоманки" химерно переплелася з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на свідомість кожного мешканця американської Півночі.