Тема: розповідь про життя Миколи Джері та його сім’ї, а також змалювання життя людей під гнітом панщини та боротьбу з нею. Ідея: показати незламний дух народу, його непокірність панам.
Проблематика
Поміщики — кріпаки
батьки — діти
духовне — матеріальне.
У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промисловцями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями.
Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на боротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після скасування кріпосного права. У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу:
кріпосника Бжозовського
посесора Бродовського
отамана рибалок Ковбаненка
панського осавула
поліцейського пристава
попа.
Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.
У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Письменник змальовує не тільки безправність, страждання закріпаче-них селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення.
Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх кріпаків. Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протестанта, бунтаря Миколи Джері.
Нечуй-Левицький позитивно оцінив реформу 1861 р. і тому, змальовуючи життя селян у пореформені часи, вістря критики спрямував не проти всього ладу, а проти окремих явищ соціальної дійсності. Цим він послабив викривальну силу твору, зокрема останніх його розділів, хоч і тут переважають реалістичні малюнки. Письменник правдиво показує, як пан забрав собі кращі землі, як селяни бунтували, бо «стала знову маленька панщина», як Миколу Джерю посадили в холодну, а старшина-багач грабує селян так, як грабував і раніше.
Разом із тим Нечуй-Левицький прикрашує дійсність, коли розповідає, що комісія, надіслана царською владою, відібрала в пана добру землю і віддала її селянам, а громада скинула багатія і обрала старшиною бідного чередника. Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробітчан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (посесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску.
Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тісних і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стравою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовецького промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесоромз отаманом рибалок.
Закат над бесконечным полем...Как же красиво...Кажется,закроешь глаза -и так тихо и спокойно на душе.Только ласковый шелест золотых колосьев и прикосновение летнего, чуть горячего ветерка к лицу...Откроешь глаза и удивишься, как огромный красный гигант уходит за горизонт после долгого дня.Около солнца всё такое красное,но чем дальше от него,тем это завораживающе красивый цвет превращается в нежный,ласковый розовый ,а потом и вовсе пропадает и на смену ему приходят холодные тона: фиолетовый и синий. Поле ,непричастное к этой красоте в небе,лишь изредко колышется под действием дуновения ветерка.Оно похоже на большое море...В нём так хочется утонуть..
Подобную привязанность видим мы в бесхитростном штабс-капитане – первом, кто рассказывает нам о Печорине. Несмотря на то, что Максим Максимыч считает его странным человеком и явно не одобряет того, как поступает Григорий с Бэлой, он привязан к Печорину и считает того своим другом. «Мы были приятели», «были друзья закадычные», – служа вместе, люди становятся близкими, почти родными, именно в этом искренне убежден Максим Максимыч.
Уже будучи знакомыми с Печориным, мы, читая о предстоящей встрече, сомневаемся, что со стороны Печорина она будет теплой и радостной, – ведь он не скрывает от штабс-капитана своего характера и не обещает дружбы: «глупец я или злодей, не знаю; … во мне душа испорчена светом, воображение беспокойное, сердце ненасытное; мне все мало: к печали я так же легко привыкаю, как к наслаждению, и жизнь моя становится пустее день ото дня». Но вот встреча состоялась, слова радости и благодарности, что не забыл Максим Максимыч Печорина, произнесены, старый знакомый обнят Григорием дружески, но почему так веет холодом от Печорина, почему обижен и расстроен Максим Максимыч, ради встречи впервые нарушивший правила? «Неужели я не тот же?.. Что делать?всякому своя дорога…» – говорит герой, и мы понимаем: он никого не собирается обижать, просто встретил старого знакомого, которого никогда не считал своим другом.
Тема: розповідь про життя Миколи Джері та його сім’ї, а також змалювання життя людей під гнітом панщини та боротьбу з нею. Ідея: показати незламний дух народу, його непокірність панам.
Проблематика
Поміщики — кріпаки
батьки — діти
духовне — матеріальне.
У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промисловцями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями.
Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на боротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після скасування кріпосного права. У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу:
кріпосника Бжозовського
посесора Бродовського
отамана рибалок Ковбаненка
панського осавула
поліцейського пристава
попа.
Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.
У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Письменник змальовує не тільки безправність, страждання закріпаче-них селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення.
Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх кріпаків. Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протестанта, бунтаря Миколи Джері.
Нечуй-Левицький позитивно оцінив реформу 1861 р. і тому, змальовуючи життя селян у пореформені часи, вістря критики спрямував не проти всього ладу, а проти окремих явищ соціальної дійсності. Цим він послабив викривальну силу твору, зокрема останніх його розділів, хоч і тут переважають реалістичні малюнки. Письменник правдиво показує, як пан забрав собі кращі землі, як селяни бунтували, бо «стала знову маленька панщина», як Миколу Джерю посадили в холодну, а старшина-багач грабує селян так, як грабував і раніше.
Разом із тим Нечуй-Левицький прикрашує дійсність, коли розповідає, що комісія, надіслана царською владою, відібрала в пана добру землю і віддала її селянам, а громада скинула багатія і обрала старшиною бідного чередника. Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробітчан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (посесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску.
Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тісних і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стравою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовецького промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесоромз отаманом рибалок.
Объяснение:
в інтернеті усе є