Давным-давно жил царь, у которого было три сына. Когда сыновья подросли и им пришла пора жениться, царь раздал им стрелы и сказал: «Выходите в чистое поле и стреляйте: куда стрелы упадут, там и судьба ваша». Братья послушали отца и сделали все так, как он велел. Стрела старшего сына упала «на боярский двор, подняла стрелу боярская дочь». Стрела среднего сына угодила «на широкий купеческий двор, подняла её купеческая дочь». А у младшего сына, Ивана-царевича, «стрела поднялась и улетела сам не знает куда». Отправился он на поиски стрелы, и вскоре дорога привела его к болоту, где стрелу держала обычная лягушка. Опечалился Иван-Царевич, но делать нечего – нужно следовать батюшкиному наставлению и жениться на лягушке. Вот однажды позвал царь сыновей и сказал, что хочет посмотреть, какая из жен «лучшая рукодельница». Он наказал к завтрашнему дню сшить ему по рубашке. Закручинился Иван-Царевич, но лягушка его успокоила, сказав, что «утро вечера мудренее». Когда он уснул, лягушка скинула с себя кожу и обернулась Василисой Премудрой – «такой красавицей, что и в сказке, не расскажешь». Она ударила в ладошки и приказала мамкам и нянькам сшить к утру самую красивую рубашку. На следующий день, увидев рубахи старших невесток, царь сказал, что в них только в баню носить, да в черной избе ходить. Увидев же работу младшей невестки, он восхищенно сказал, что такую рубашку только в праздник надевать. Спустя время царь вновь позвал сыновей и сказал, чтобы их жен испекли хлеб – он хотел «узнать, которая лучше стряпает». Лягушка и в этот раз лучше всех справилась с заданием, приготовив каравай, украшенный «разными хитростями: по бокам узоры печатные, сверху города с заставами». Царь, впечатленный мастерством жены младшего сына, приказал братьям, «чтобы завтра явились к нему на пир вместе с жёнами». Услыхав это, Иван-царевич совсем повесил нос – ну как он приведет во дворец свою лягушку? Но она успокоила и в этот раз, наказав идти на пир одному, а она появится позже. Как только услышит Иван-царевич стук и гром, он должен сказать гостям: «Это моя лягушонка, в коробчонке едет». Царевич сделал все в точности так, как велела ему лягушка. Когда стих шум и отворились царские ворота, появилась не лягушка, а необыкновенной красоты царевна. Иван-царевич, не веря своему счастью, тут же побежал домой и сжег в печи лягушачью шкуру. Он не знал, что совершил страшную ошибку – Василисе Премудрой оставалось всего несколько дней, чтобы исчезло страшное проклятье, и она навсегда вернула свой человеческий облик. Теперь же царевна, обернувшись «серой кукушкой», улетела к Кощею Бессмертному, который заколдовал ее. Иван-царевич долго искал свою жену, пока не повстречал старичка, рассказавшего ему, где искать Василису Премудрую. По дороге Иван медведя, селезня, зайца и щуку, и благодарные животные пообещали ему, если он окажется в беде. От Бабы-яги царевич узнал, что смерть Кощеева «на конце иглы, та игла в яйце, яйцо в утке, утка в зайце, тот заяц сидит в каменном сундуке, а сундук стоит на высоком дубу, и тот дуб Кощей Бессмертный, как свой глаз, бережёт». Иван-царевич отправился к дубу, призвав на животных. Они ему открыть ларец и достать иглу. Царевич разломал ее, и освободил навсегда от заклятья Василису Премудрую, с которой благополучно вернулся домой.
Три літа - назва періоду життя і творчості Тараса Шевченка, що включає як 1843-1845 роки, коли було створено однойменну рукописну збірку поезій, так і 1846-1847 (до арешту) роки, коли сформувалася нова якість його світогляду
Світоглядний злам
За назвою збірки автографів «Три літа» ці роки життя і творчості поета названо періодом «трьох літ». Сюди ж фактично належать і твори, написані в 1846-1847 (до арешту). Вони тісно пов’язані з двома його подорожами в Україну. Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпніним і з його дочкою – письменницею В. Рєпніною, з колишнім членом «Союзу благоденства» О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописная Украина», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Під час подорожі поет на власні очі побачив розгул кріпосництва, сваволю поміщиків і чиновників, злиденне життя селянства, яке влада позбавляла освіти, витравлювала всяку пам’ять про гетьманщину, зневажала мову й пісню, виховувала комплекс меншовартості. Саме тоді розпочався світоглядний злам у поета: критичне ставлення до кріпосницько-самодержавного ладу, осмислення історії України й пошуки причин її занепаду, трагедії бездержавності. Відтоді його творчість набуває відверто антисамодержавного, антикріпосницького та національно-визвольного спрямування. Першими виявами нових настроїв була поезія "Розрита могила" (1843), а також поема "Тризна", написана в родині Рєпніних-Волконських у листопаді 1843 року в Яготині й опублікована окремим виданням 1844 року. У цій поемі, в монолозі Безталанного, Шевченко починає творити образ поневоленої та зневаженої України. Тема її руйнування й колонізації розвинута поетом у вірші "Розрита могила", де мотив нещастя України, розколу її дітей на добрих, відданих та на злих, перевертнів, зрадників, що допомагають чужій імперії "матір катувати", вперше розкривається повно, глибоко. Вона стане наскрізною, ключовою темою історіософсько-політичної поезії Шевченка. Після поїздки до Петербурга, де йому було надано Радою Академії мистецтв звання некласного художника, Шевченко знову повертається в Україну багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди. Під впливом вражень від перебування в Україні та нового багатоманітного і суперечливого досвіду скристалізувалася нова якість його світогляду.