Роман «Герой нашего времени» написан Михаилом Юрьевичем Лермонтовым в середине девятнадцатого века. Это произведение отличается тем, что представляет собой несколько взаимосвязанных повестей с разными наименованиями. Однако, везде фигурирует главный герой романа — Григорий Печорин.На протяжении всего произведения автор знакомит нас с жизнью Печорина: его характером, поступками и размышлениями. Сначала мы видим светского франта, этакого «прожигателя жизни», который живет в свое удовольствие, пренебрегая моральными устоями.
Головокружительные победы «на фронте любви», легкомыслие и жестокосердие — именно таким чертами наделен этот персонаж в первых главах романа. Но Лермонтов дает нам возможность не только со стороны наблюдать за Григорием, но и заглянуть в его душу, взрослеть вместе с ним и видеть то, что ранее было скрыто завесой его праздной жизни.
Как это часто случается в жизни, Григорий Печорин неожиданно для себя стал жертвой любви - этого светлого и, в то же время, разрушительного чувства. Он продолжает совершать множество чудовищных ошибок, но мы уже не в силах упрекнуть его за это. Мы начинаем сопереживать и страдать вместе с ним.
Почему? Потому что понимаем — для него настал «час расплаты»! Но в своих злодеяниях виновен не только сам Григорий. Общество, частью которого являлся Печорин, предопределило его жизненные взгляды, манеру общения и поведения. Каким может быть человек, если его всегда окружали ложь, лицемерие и блуд? Если самые низкие помыслы и действия считались нормой?
А каким вы были бы человеком, попав на место Печорина? Хорошим или плохим? Автор романа дает шанс каждому читателю взглянуть на себя со стороны, не повторить ошибок главного персонажа.
Проблеми добра і зла в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
У творі українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"виражені багато проблем. Одна з найбільш важливих проблем - це проблема добра і зла. Якщо дивитися з позицій народної моралі, то добро завжди прекрасне, а зло — огидне або Гидке, хто б його не зробив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла і сподівайся.
Саме зла, а не добра більше випробував у своєму житті головний герой твору - Чіпка Варениченко. І "віддячив" громаді тим самим-злом і навіть ще більшим. З довірою входив Чіпка в світ, але відразу натрапив на глузування. "Байстрюк", - вигукують слідом і сміються над ним. Чим завинив ланцюжок перед громадою? Тим, що батько його був людиною з темним минулим? Ми не вибираємо собі батьків і не повинні відповідати за їхні вчинки. Але цього не хоче визнати сільська громада. У ній в першу чергу визнають честь, тому спочатку і запитують людину, чесного він роду? Але цим не міг похвалитися Чіпка. Зі злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не дружать з ним, а лише обзивають і ображають. В душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопчик був приречений на самотність. Але самотність — страшна річ. Людей, які без всякої злоби ставилися до нього, було мало: баба Оришка, дід Улас, Грицько. І навіть рідна мати не могла приділити уваги синові, і, втомлена, часто кричала на нього. Під впливом людей, оточення, важкого життя Чіпка починає переконувати себе, що скрізь панує брехня і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби і злоби. "І зростало лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, яка не знала ні впину, ні заборони". Почуття ненависті і злоби загострюється в ньому тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою несправедливістю і тоді, коли у нього обманом відібрали землю. Про домогтися правди в суді. "Скрізь неправда... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано-великий світ, але ніде дітися. Коли б можна, весь би цей світ виконав, А виростив новий... Тоді б, може, і правда настала".