Объяснение:
Автор пише, що від товстого «пахло хересом і флердоранжем», тобто дорогим вином і парфумами, а від тонкого — «шинкою і кавовою гущею». У XIX ст. небагаті чиновники, купці та міщани, щоб не витрачати гроші в дорозі, зазвичай брали із собою з дому шинку. А дешеві сорти кави, яку, очевидно, щойно випив герой, мали забагато кавової гущі, тобто відходів цього напою. І уважний читач за цими деталями-натяками бачить, що товстий і тонкий — птахи різного польоту.Цікавою деталлю є й те, як тонкий розмовляє. Щойно він дізнався, що його шкільний товариш є таємним радником (а це приблизно відповідає посаді сучасного міністра), як його розмова різко змінюється. Спочатку він звертається до товстого на «ти», пригадує дитинство і розповідає про своє життя, використовуючи звичайну й доречну в цій ситуації розмовну лексику. Коли ж тонкий дізнається про високу посаду товстого, його мовлення миттєво й різко змінюється. До свого шкільного товариша він запопадливо звертається на «ви», вживає книжково-канцелярські штампи, неначе вони не на вокзалі, а в офіційній обстановці: «Милостива увага вашого превосходительства… ніби життєдайна волога…»До багатьох слів додає «с»: «приємно-с», «хі-хі-с», «ви-с». Цим тонкий хотів підкреслити своє особливе шанування високого чину товстого.
Усе в житті людини має важливе значення, навіть найменша дрібничка. Здавалося б, звичайнісінький собі жест, посмішка чи вираз обличчя... Але скільки цікавої інформації про людину вони можуть повідомити оточуючим. Те ж саме можна простежити і в літературі. Розкрити краще зміст твору допомагає художня деталь. Це один із Засобів, що допомагає письменнику створити чіткий образ, точно змалювати якийсь предмет, явище або характер персонажа. Приміром, художню деталь використовував у своїх творах видатний російський письменник Антон Павлович Чехов, якого по праву вважають неперевершеним майстром оповідання. Саме використання художньої деталі робить його твори такими цікавими та зрозумілими.
Однако Онегин не заметил и не оценил всего этого в Татьяне. Горячо и страстно увлекся он ею только тогда, когда неожиданно снова встретил её не простой и смиренной девочкой в окружении русской деревенской природы, а «неприступною богиней роскошной, царственной Невы» в великолепной раме великосветских салонов, в ореоле той внешней величавости и наружного блеска, который сама она определяет как «ветошь маскарада», как «постылой жизни мишуру». Рисуя безнадежно печальный исход романа Евгения, который сам слепо мимо столь возможного, столь близкого счастья, поэт наносит на его образ последние завершающие штрихи.