За часів льодовикового періоду, у розташованому на території сучасної Нікопольщини тундростепу, росли карликові берези з кривими гілками. Багато років пройшло з тієї пори, а ці дерева стали високими і стрункими, розповсюдившись майже по всій Євразії - від наших південних степів до суворих північних широт...
Серед інших дерев береза виділяється перш за все білим кольором своєї кори. Якщо відірвати її шматочок, то на пальцях залишиться щось подібне до білого порошку. Ця речовина називається бетулін. Під тонкою і білою корою - та ж пробка, що і у пробкового дуба, але у берези цей шар більш тонкий. Зверху білого стовбура витягнуті темні горизонтальні смуги - чечевиця. Вони легко відшаровуються, оскільки складаються з тієї ж пробки. Береста не пропускає ні воду, ні гази, і тільки через рихлу тканину чечевиці всередину стовбура поступає кисень, необхідний для дихання дерева. Якщо рано навесні поранити стовбур берези, то з надрізів почне сочитися прозорий сік.
Її квітки розпускаються одночасно з листям. Великі суцвіття - сережки (чоловічі) видно всім, а дрібні (жіночі) майже не помітні на тлі молодого листя. Плід берези - маленький горіх з двома прозорими крилами. На початку осені плоди розносяться вітром і, потрапивши у вологий грунт, проростають. Якщо осінь холодна, то насіння в стані спокою пролежить до весни: «Семена березы сохраняют к прорастанию два года» (Справочник необходимых знаний. Москва, 2000 г.)
Учені налічили вже 67 видів беріз, найпоширенішою з яких є добре знайома всім нам береза повисла, або бородавчаста. Вона розселилася по всій Європі і Азії - від Скандинавії та Балкан, від Тихого до Атлантичного океану. Береза пухнаста є сусідом з березою бородавчастою, але пристосована до посухи і наших степових умов навіть краще за неї. Втім, бородавчаста, пухнаста і дніпровська берези мало відрізняються одна від другої. Ці витончені дерева з білою корою досягають висоти 20-30 м і живуть 150-170 років.
А чи бувають чорні берези? Звичайно, бувають! Правда, наша екологія до цього ніякого відношення не має, та і ростуть такі дерева не у нас, а за океаном: «Черная береза встречается по всему Атлантическому побережью США, до южных штатов Флорида и Техас. У этого высокого, до 30 м, дерева не бывает прямых стволов. У нее ажурная, вытянутая вверх, яйцевидная крона и очень прочная, тяжелая коричневая древесина. Черная береза очень любит свет и тепло» (Багрова Л. Растения. Москва, 1995 г.).
Фото: www.zhurnal.lib.ruНародні прикмети:
• З берези тече багато соку - до дощового літа.• Якщо потріскує навесні на березі кора - до тривалої сухої погоди.• Береза розпустилася - пора сіяти овес.• Зацвіла береза - через тиждень зацвітуть черемха і бузок.• Якщо листя з берези опаде до Покрову (14 жовтня) - зима буде суворою і тривалою, якщо листя залишаться на дереві до Казанської (4 листопада) - зима почнеться в січні, а весна буде ранньою.• Якщо восени листя берези почне жовтіти зверху - весна буде рання, а якщо знизу - пізня.
У більшості переказів стародавніх слов'ян береза виступає як добре дерево, що оберігає від зла. У язичницькі часи шанування берези було невід'ємною частиною русалій, в християнські свята - святкування Трійці і Семіка. У одному з переказів береза рятувала св. Параськеву П'ятницю від переслідування біса. Березові гілки слов'яни використовували як магічний засіб проти нечистої сили, для захисту від блискавки, грому, грози, для зцілення хвороб. Різні частини цієї рослини використовують в народній медицині до цих пір: «При ревматизме: приготовить отвар из 2 ч. ложек листьев березы на стакан кипятка (пить по 2 ст. ложки три раза в день). При экземе: внутрь и наружно принимать настой из почек березы. При гриппе: взять 10 березовых почек на стакан воды, кипятить 15 минут (принимать по столовой ложке 3-4 раза в день). При болезни почек: взять 30 березовых почек на стакан воды и приготовить настой, пить по 2 ст. ложки три раза в день» (Тайны народной медицины. Москва, 1993 г.).
До речі, недавно учені встановили, що блискавка потрапляє в березу рідше, ніж в дуб, ялину і сосну.
Родился русский писатель и философ Л.Н.Толстой 9 сентября 1828 года в Ясной Поляне, Тульской губернии, четвертым ребенком в богатой аристократической семье. Родителей Толстой потерял рано, дальнейшим его воспитанием занималась дальняя родственница Т. А. Ергольская. В 1844 Толстой поступил в Казанский университет на отделение восточных языков философского факультета, но т.к. занятия не вызывали у него никакого интереса, в 1847г. подал заявление об увольнении из университета. В 23-летнем возрасте Толстой, вместе со старшим братом Николаем, уехал на Кавказ, где принимал участие в боевых действиях. Эти годы жизни писателя отразились в автобиографической повести "Казаки"(1852-63), в рассказах "Набег" (1853), "Рубка леса" (1855), а также в поздней повести "Хаджи-Мурат" (1896-1904, опубликована в 1912). На кавказе Толстой начал писать и трилогию «Детство», «Отрочество», «Юность».
Во время Крымской войны отправился в Севастополь, где продолжил воевать. После окончания войны уехал в Санкт-Петербург и сразу вошел в кружок "Современника" (Н. А. Некрасов, И. С. Тургенев, А. Н. Островский, И. А. Гончаров и др.), где его встретили как "великую надежду русской литературы" (Некрасов), опубликовал «Севастопольские рассказы», в которых ярко отразился его выдающийся писательский талант. В 1857 г. Толстой отправился в путешествие по Европе, которым в последствии был разочарован..
Осенью 1856 Толстой, выйдя в отставку, решил прервать литературную деятельность и стать помещиком-землевладельцем, уехал в Ясную Поляну, где занимался просветительской работой, открыл школу, создал собственную систему педагогики. Это занятие настолько увлекло Толстого, что в 1860 он даже отправился за границу, для того чтобы ознакомиться со школами Европы.
В сентябре 1862 Толстой женился на восемнадцатилетней дочери врача Софье Андреевне Берс и сразу после венчания увез жену из Москвы в Ясную Поляну, где полностью отдался семейной жизни и хозяйственным заботам, однако уже к осени 1863 был захвачен новым литературным замыслом, в результате исполнения которого на свет появилось фундаментальное произведение «Война и мир». В1873—1877 гг. создал роман «Анна Каренина». В эти же годы полностью сформировалось мировоззрение писателя, известное под названием «толстовство», суть которого просматривается в произведениях: «Исповедь», «В чем моя вера?», «Крейцерова соната».
Со всех уголков России и мира в Ясную Поляну съезжались почитатели творчества писателя, к которому они относились, как к духовному наставнику. В 1899 г. вышел в свет роман «Воскресение».
Последними произведениями писателя стали рассказы «Отец Сергий», «После бала», «Посмертные записки старца Федора Кузьмича» и драма «Живой труп».
Поздней осенью 1910, ночью, тайно от семьи, 82-летний Толстой, сопровождаемый лишь личным врачом Д. П. Маковицким, покинул Ясную Поляну, в дороге заболел и был вынужден сойти с поезда на маленькой железнодорожной станции Астапово Рязано-Уральской железной дороги. Здесь, в доме начальника станции он и провел последние семь дней своей жизни. 7(20) ноября Лев Николаевич Толстой умер.
вот читаеш 4 или 5 раз потом что у тебя в голове осталось то пересказ делаеш