Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".
Дивіться також
"Міщанин-шляхтич" (повний текст)
"Міщанин-шляхтич" (скорочено)
Розкажіть історію створення комедії "Міщанин-шляхтич" (та інші запитання)
Біографія Мольєра
Оазис у твоєму місті
Не дивно, що такі міщани-багатії, як Журден, котрі прагнули зрівнятися зі шляхтичами, були легкою наживою для шахраїв. Граф Дорант, світський пройдисвіт, зіграв на почуттях Журдена і на захопленні його світською дамою маркізою Доріменою, у яку сам був закоханий, щоб видурювати у честолюбця гроші і подарунки для маркізи.
Нове вбрання, яке приніс Журденові кравець, виглядало на ньому так кумедно, що навіть покоївка Ніколь не могла втримати сміху. Та дарма, Журдена легко обдурити лестощами, адже він сам готовий бути одуреним. А коли учень кравця назвав Журдена шляхетним паном, той, розчулений, дав хлопцеві гроші і зробив для себе висновок: "Ось воно що значить убиратися так, як убираються вельможні особи".
Добре, що родина Журдена не розділяє його честолюбних прагнень і реально ;оцінює стан речей. Коли Журден відмовився віддати дочку Люсіль заміж за юнака-міщанина, друзі влаштували цілу виставу з маскарадом і зі сватанням Люсіль. Міщанин-шляхтич погодився віддати свою доньку за сина турецького султана і при цьому мати найпочесніший чин у цілому світі — мамамуші.
За законами жанру комедії, п'єса має щасливий кінець і закінчується весіллями закоханих молодих людей, а також графа та маркізи. Турки, що танцюють, б'ють пана Журдена шаблями і разом з Муфтієм промовляють: "Бийте, бийте, не жалійте!" Потім б'ють пана Журдена ще й ціпками, а муфтій промовляє: "Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати!"
Так Мольєр і висміяв, і покарав фізично свого головного героя — недолугого міщанина Журдена, який за будь-яку ціну хотів стати шляхтичем. Оптиміст Мольєр в одному з афоризмів висловився так: "Що б не говорили, є в людині щось незвичайне — таке, що ніякі вчені не можуть пояснити". І з цією мудрою думкою важко не погодитися.
Інші варіанти цього твору:
Чому смішний пан Журден? (за комедією Мольєра "Міщанин-шляхтич")
Надіслати Розповісти Цвірінькнути
Дивіться також:
"Міщанин-шляхтич" (повний текст)
"Міщанин-шляхтич" (скорочено)
Розкажіть історію створення комедії "Міщанин-шляхтич" (та інші запитання)
Інші шкільні твори до тексту "Міщанин-шляхтич"
Біографія Мольє
Образ Печорина олицетворяет собой особенности молодого поколения, жившего в 30-х годах 19 века.
Выходец из аристократического общества, Печорин стоит на ступень выше представителей своего класса того времени. Это умный и образованный молодой человек, но чересчур самовлюблённый и самоуверенный в себе.
Он очень точно и ярко даёт оценку окружающим его людям, но делает это со злой иронией и сарказмом, подчёркивая недостатки и слабые стороны человека. Ему ничего не стоит унизить и оскорбить, использовать в своих корыстных целях и даже убить.
Ко всем событиям, происходящим в его жизни, Печорин относится с чувством пресыщения и разочарования избалованного человека.
Своим мировоззрением и поведением Печорин противопоставляет себя всему обществу, которое его отрицает, он является «лишней» фигурой в этом мире.
У Печорина нет верных и преданных друзей, так жертвы как он не вникать в чувства и мысли другого человека.
Хотя он с долей критики относится к себе, беспристрастно оценивая свои нелицеприятные поступки, Печорин слишком горд и доволен собой.
Печорин – рассудительный человек, все его поступки подвластны разуму, но не велению сердца.
Он разочарован жизнью, у него нет никаких целей, он сам себя сравнивает с «нравственным калекой», человеком, в котором атрофирована лучшая часть души.
Отношение Печорина к женщинам – это ещё один удовлетворить своё честолюбие. Ему доставляет огромное удовольствие подчинить человека своей воле, внушить ему чувство страха и преклонения, влюбить в себя, а добившись этого – унизить и наслаждаться страданиями своей жертвы с чувством собственного превосходства.
В своём стремлении «любить весь мир», Печорин всем приносит только боль и страдания.
В натуре Печорина борются противоречивые чувства: стремясь к великому, он совершает низкие подлые поступки, и винит в этом общество, в котором он живёт.
Вся трагическая сущность Печорина в том, что он не смог найти своего предназначения в жизни, не сумел использовать свои благородные порывы души на благо окружающего общества.