Характеристика образу «Климка» Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климк
Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давна
Настроение в начале стихотворения радостное, а потом появляются нотки грусти. Спокойная, печальная интонация соответствует содержанию стихотворения. Наступления зимы ждала природа, люди. Всё стихотворение можно разделить на две части. В первой части раскрываются отношения зимы и природы, а во второй зимы и человека. Для природы зима время года, к которому она готовится. Человек тоже ждёт зиму, утепляет жилище, укрывая его снаружи, чтобы от злого и сердитого мороза. Крестьянин готовился встретиь зиму. Уж давно крестьянин Ждал зимы и стужи, И избу соломой Он укрыл снаружи. Чтобы в избу ветер Не проник сквозь щели, Не надули б снега Вьюги и метели. Эпитеты делают нашу речь яркой, выразительной, точной. Есть: метафора, сравнение, олицетворение. 1.сравнения: Поле забелело, Точно пеленою Всё его одело... Тёмный лес, что шапкой принакрылся чудной… Снег, как шапка на деревьях. 2.Метафора и олицетворение: Лес заснул непробудно, морозы пришли.. . Не надули б снега Вьюги и метели. 3.Эпитеты-снег пушистый, мороз сердитый, злой, снеговые горы.
Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давна