Характеристика героев поэмы «Руслан и Людмила» позволяет лучше понять замысел автора, который в своем произведении подражал стихам Жуковского и древним рыцарским европейским романам.
Последний жанр предполагал в качестве кульминации финальный поединок главного персонажа со злодеем. Так же поступил и Пушкин. Сражение молодого витязя с Черномором – это наиболее напряженный момент в поэме. Злой волшебник несколько дней и ночей носил Руслана, пока тот не отрубил ему бороду, в которой заключалась его сила.
Період "Трьох літ" характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші "Три літа" (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує "розбитеє серце ядом сатири". Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Поема "Кавказ" написана саме в період "Трьох літ" (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Бальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але "воно знову оживає і сміється знову". Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей — це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля".