Объяснение:
Дулаттың арнау өлеңдері ішінде «Ақтанға» деген өлеңінің сипаты өзгешелеу. Жетім бала Ақтанның өмірі ақынның аяушылық сезімін қозғап, жүрегін тебірентеді. Ал Дулатты баланың болашағы көбірек толғандырады. Ол осы Ақтан баланың бойынан ел тілегін арқалап, халық басына өз еркі өзіндегі өткен дәуренін қайта оралтар ерді, батырды көргісі келеді.
Ақын Ақтан бала ер жетіп, «бадана көз тоғыз тор сауыт» киіп, қашан ғана жауды қуар екен деп армандайды.
О, Ақтан жас, Ақтан жас,
Сенде жетер ме екенсің?
Жетімдіктің белінен
Асып өтер ме екенсің?
Жарық сәуле көре алмай,
Ел шаңына ере алмай,
Сол бойы кетер ме екенсің?
Жапанға біткен жапырақ
Жамылсан тонар ма екенсің?
Жазғы шыққан бүлдірген
Сұғыңсаң тояр ма екенсің?
Күрек тісін қасқайтып
Сұлу сүйер ме екенсің?
Бадана көз, тоғыз тор
Сауыт киер ме екенсің?
Білтеліні тұтатып,
Түтінін үзбей оқ атып,
Жау қашырар ма екенсің?
Тұлпар атты жаратып,
Құйрық — жалын таратып,
Бежін ерді ерлетіп,
Жорыққа жортып, терлетіп
Сырты қырлы, жүзі алмас,
Салған дағы жоғалмас
Сапы асынар ма екенсің?
Босағасын борлатқан,
Таңдайға дәмі татымас
Керегесін торлатқан,
Тегерішін манаттан,
Жібектен ызып бау таққан
Үйге кірер ме екенсің?
Тең құрбыңмен теңеліп,
Шаруа жиып кенеліп,
Бала сүйіп, мал жиып,
Керсеніңе бал құйып,
Өмір де сүрер ме екенсің?
Жетімдіктен өтерсің,
Шаң бермей әлі кетерсің.
Қажыма, Ақтан, қажыма,
Жетерсің, әлі жетерсің!
деп толғайды. Ақынның ойынша, жігіттің даңқын шығарып, оны дегеніне жеткізетін бір-ақ жол бар. Ол – ел мақсаты үшін жан аямай күресу жолы.
Ақын Ақтанның ел үміт күткен сондай жас болуынан үміттенеді.
Жетімдіктен өтерсің,
Шаң бермей әлі кетерсің,
Қажыма, Ақтан, қажыма,
Жетерсің, әлі жетерсің.
Талмай талпынса, қайраттанып алға ұмтылса, жетім Ақтанның да кейін қатарға қосылатыны, жетілетіні күмәнсіз дейді ол.
Цікаві факти про Бетховена
1. Відомий композитор був найстаршою дитиною, його батько працював співаком у придворній капелі (тенор), а мати шеф-кухарем при королівському дворі. Крім Людвіга в сім’ї ще росло семеро дітей, батько дуже хотів зробити із старшого сина справжнього Моцарта.
2. З малого віку батько навчав його грі на скрипці і клавесині, хотів зробити з маленького Людвіга другого Моцарта. У 1780 році в Бонн приїхав Крістіан Готлоб Нефе, органіст і композитор. Він і став справжнім учителем Бетховена. Через бідність Людвіг кинув школу, але самостійно вивчив латинь, французьку та італійську.
3. Бетховен завжди відрізнявся від тих людей, які його оточували. Дами та кавалери з вищого світу були охайно одягнені, причесані, і доглянуті, Людвіг же ніколи не приділяв уваги зовнішньому вигляду. Також він відрізнявся своєю різкістю, але його друзі завжди були впевнені в його доброті. Одного разу, під час виступу перед публікою, один з гостей почав розмовляти з невідомою для нього дамою, помітивши це Бетховен сказав: «Я не буду грати, так як тут є свині!».
4. У 1796 році Бетховен починає втрачати слух, йому було тільки 26. У нього розвивається отит – запалення внутрішнього вуха, що приводить до дзвону у вухах. За порадою лікарів він надовго усамітнюється в маленькому містечку Хайлігенштадт. Однак спокій і тиша не поліпшують його самопочуття. Бетховен починає розуміти, що глухота невиліковна. Через глухоту Бетховен рідко виходить з дому, втрачає звукове сприйняття. Він стає похмурий, замкнутий. Саме в ці роки композитор один за іншим створює свої найвідоміші твори.
5. Перед тим, як почати роботу і написати черговий витвір, Бетховен брав величезний таз з крижаною водою і занурював туди свою голову. Незрозуміло, чи допомагало це йому, можливо свого часу він просто зробив це своєю звичкою, яка тривала до кінця життя.
6. Бетховен не міг множити цифри, це йому просто не вдавалося, як би він не старався. Але дивна річ, він обожнював варити собі каву тільки з 64 зерен.
7. Одного разу прогулюючись з Гете йому зустрілася свита імператриці, на подив усім, Бетховен не став кланятися, як це зробили всі оточуючі. Він просто злегка доторкнувся до свого капелюха, проходячи мимо.
8. У 1824 році Бетховен виконав дев’яту симфонію. Публіка влаштувала композитору овацію. Відомо, що Бетховен стояв спиною до залу і нічого не чув, тоді одна зі співачок взяла його за руку і повернула обличчям до слухачів. Люди махали хустками, капелюхами, руками, вітаючи композитора. Овація тривала так довго, що присутні там поліцейські чиновники зажадали її припинення. Подібні вітання допускалися тільки по відношенню до особи імператора
9. Бетховен помер 26 березня 1827 року. Понад двадцять тисяч чоловік йшли за його труною. Під час похорону була виконана улюблена заупокійна меса Бетховена Реквієм до-мінор Луїджі Керубіні
10. У 2007 році Крістіан Рейтер, віденський експерт судової медицини, дослідивши волосся Бетховена, що збереглося, дійшов висновку, що в організмі композитора вміст свинцю перевищував допустиму норму, що могло стати причиною смерті. По його припущеннях, лікар Бетховена Андреас Ваврух регулярно протикав хворому черево, а на рану, що утворювалась, накладав примочки зі свинцю.