Відповідь:
Генрі Лонгфелло ще за життя став одним із найпопулярніших поетів у себе на батьківщині. Він був одночасно і поетом, і вченим-філологом. У період формування американської національної культури намагався залучити своїх співвітчизників до художніх надбань Старого Світу, але разом із тим він захоплювався і міфами американських індіанців — корінного населення Північної Америки. Індіанці мали своєрідну і досить високу духовну культуру. У їхньому фольклорі відбивалися прагнення народу до свободи, а мужність, чесність і уміння обстоювати народні інтереси оспівувалися як вищий вияв людської доблесті. У індіанських міфах та переказах ми часто можемо зустріти образ мудрого вождя, який розуміє мову стихій, навчає членів племені читати книгу природи, допомагає їм у полюванні, а також у час війни, незгод і суперечок. Цей вождь часто носив ім'я Гайявата.
"Піснею про Гайявату" назвав Генрі Лонгфелло свою поему, яку він написав у 1855 році. У центрі її — Гайявата — вождь індіанців, який поєднує у собі риси особи історичної, яка жила у XVI столітті, вождя Мотабазе та міфологічного, казкового персонажа.
У першому розділі поеми автор розповідає, як Верховне божество індіанців, Гітчі-Маніту — Володар Життя, який створив усі народи, накреслив путь рікам по долинах, виліпив із глини Люльку Миру та запалив її. Зібралися вожді всіх племен.
Пояснення:
В начале романа Андрею Болконскому 26 лет. Он находится в расцвете своих сил. Но вместе с тем герой несчастлив. Он женат на «маленькой княгине», которую уже давно не любит. Духовные интересы супругов не совпадают. Жена думает только о его придворной карьере. А скоро у них должен родиться ребенок. Андрей Болконский тяготится лживым высшим обществом. Он смотрит на его представителей с презрением. «Эта жизнь, которую я веду здесь, эта жизнь – не по мне», - говорит он Пьеру. В самой ранней характеристике героя в первых конспектах романа сказано: «Молодой князь вел жизнь безупречную с нравственной чистоты в противность обычаям тогдашней молодежи». Эта черта осталась главной в его характере. «Он, - писал Толстой, - всеми силами души всегда искал одного: быть всегда хорошим».
Первоначально роль Болконского в романе была очень скромной. Гордый индивидуалист должен был погибнуть на поле боя, стать частицей общей массы. В окончательном варианте значение героя возросло. Он проделал огромную эволюцию. У Андрея Болконского есть черты характера, которые всегда были в нем. К ним относится невозможность слияния со светским обществом, быть как все. Героя отличает прямота, порой доходящая до грубости. Одной из главных его черт является патриотизм. Семья Болконских никогда не отделяла себя от родины.