ответ:Тема твору "Шинель", — це людські страждання, що заздалегідь є соціально визначеними, оскільки багато що в житті залежить від чину (посади). Головний персонаж твору — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість життєвих доль "маленьких людей", Гоголь навмисно дає нам непевні характеристики Акакія Акакійовича: в "одному департаменті", "один чиновник", "трохи рябуватий", "трохи рудуватий" влаштувався на службу, і "цього ніхто не міг пригадати". Його життя вже запрограмоване чиновницькою ієрархічністю стосунків у суспільстві. Чиновник щоденно ходить на службу, ретельно переписує папери. Здається, сам автор вражений тим, що духовний світ Башмачкіна настільки обмежений, — чиновник бачить сенс свого існування в переписуванні літер. Він з приємністю пригадує день, що минув, сподівається на завтрашній, зворушено посміхається. І коли Гоголь повідомляє читачеві про низький чин свого героя ("вічний титулярний радник"), то цим ніби визначає фатальність усіх подій, що будуть пов'язані з життям цієї людини.
Та ось у житті "маленької людини" з'являється мрія: придбання нової шинелі. Ця мрія настільки захопила героя, що він ладен терпіти від колег і насмішки, і образи. У всьому відмовляє собі Башмачкін, щоб накопити грошей на омріяну річ. І ось нарешті шинель у нього в руках — яка безмежна радість! Та щастя чиновника було недовговічним: шинель украли. Це стало справжньою трагедією для Акакія Акакійовича. Куди тільки він не звертався за до — усюди зустрічав лише байдужість, зневагу й крик, бо своїм виглядом "маленької людини" він створював враження жалюгідного створіння. Наляканий прийомом у "високої особи", Башмачкін захворів і помер: "І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, нібито в ньому його ніколи й не було. Щезла і зникла істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава, що навіть не привернула увагу і природознавця, який не пропускає нагоди посадити на шпильку звичайну муху та роздивитися її в мікроскоп..."
Дивіться також
"Шинель" (повний текст)
"Шинель" (скорочено)
У чому гуманізм повісті М. Гоголя "Шинель"? (та інші запитання)
Біографія Миколи Гоголя
Чи випадково Гоголь назвав Башмачкіна Акакієм? Напевно, що ні, бо в перекладі з грецької ім'я Акакій означає "незлобливий". Зважаючи на те, що таким самим є і батьківське ім'я, можна вважати, що автор ніби подвійно підкреслює характеристику персонажа, акцентуючи увагу на його непротивленні злу. Фраза головного героя "Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?" створює сумне враження, Башмачкін не міг протистояти нахабству й брутальності в реальному житті. Протест його виявляється після смерті — таким фантастичним прийомом Гоголь скористався, щоб привернути увагу знов-таки не стільки до Акакія Акакійовича, як до тих, хто має високий чин — до "високих осіб". Мрець в образі чиновника з'являється вночі в місті й здирає шинелі, незважаючи ні на чин, ні на звання. Зрештою, нічний привид знайшов "високу особу", здер із генерала шинель і відтоді перестав з'являтися. Таким чином, автор ніби відновлює справедливість. Однак його задум був набагато глибшим: він застерігає людей від того, щоб чин не робив безликими особами людей в суспільстві, бо від цього втрачається набагато більше — втрачається особистісна цінність, лишається машкара, що приховує і порухи душі, і мрії, і гідні вчинки. Фінальна частина — це своєрідне застереження для "сильних світу цього". Можна твердити, що подібні стосунки в суспільстві й сьогодні зустрічаються не рідко, — розмова гоголівського генерала з нижчим за рангом, що звелася до трьох фраз: "як ви посміли? чи знаєте, з ким розмовляєте? ви розумієте, хто стоїть перед вами?" може бути почута і в наш час від деяких пихатих можновладців.
"Гоголя мучило те, що Росія віддалась духам зла й неправди, що скрізь повно фізіономій і пик, і важко знайти в ній людину... Його пригнічувало зло, він ніде не міг віднайти добро, не бачив образу людини", — зазначає М. Бердяев. Саме в такому пошукові й з'явився твір "Шинель", який вважається неперевершеним і щодо письменницької майстерності, і щодо вибору теми та засобів творення образів.
Объяснение:
Стихотворение Евгения Абрамовича Баратынского «Родина» — один из блестящих образцов элегической поэзии пушкинских времен. Юный поэт, тяготясь военной службой, мысленно возвращается в родные пенаты и предлагает взору читателя классические картины русской жизни XIX века.
Стихотворение написано в 1821 году. Автору всего 21 год, он унтер-офицер пехотного полка, и пишет больше по-французски, чем по-русски. Впрочем, не все так безоблачно: за плечами у него исключение из Пажеского корпуса. Жизнь под надзором матери и дяди, впрочем, нисколько не мешает расцвету его литературного таланта. Полк был расквартирован в Финляндии, северная природа пробуждала в нем иные, с детства знакомые картины и лица.
По жанру — элегия, пейзажная лирика, по размеру — шестистопный ямб со смешанной рифмовкой, стихи на строфы не разделены. По композиции делится на 2 части: в первой он описывает беды и огорчения своего , во второй — зримо мечтает о мирной сельской жизни. Лирический герой — сам поэт.
Стихотворение экспрессивно, задорно, виртуозно, пестрит восклицательными знаками. Жизнелюбие юноши разгоняет любые тучи на пейзаже родных мест, свое будущее он видит не на поле брани и на паркете великосветских салонов, а в мирных трудах на земле в кругу семьи. Ему даже видится далекий благодарный правнук, гуляющий в посаженном поэтом лесочке. Кстати, в дальнейшем поэт мечты свои осуществил на деле.
Лексика возвышенная, местами архаичная, но живая и понятная. Эпитеты просты и живописны: мирные, суетных, прилежный, сладчайшие, усердный, роскошная. Много риторических восклицаний и обращений: о дом отеческий! Родные небеса! О подвиг благостный! Есть аллегории: богиня пажитей признательней фортуны! (то есть, труд на земле вознаграждает труженика, а удача только обещает, но ничего не дает). Сравнение: как в пристани пловец. Повторы: пускай, пускай. Двойное отрицание для усиления эмоций: нет, нет. Пояснений требует , лишь цевница: музыкальный инструмент, принадлежность всех поэтов, начиная с античности. Мысли о милой родине, патриархальном укладе жизни, неразрывны для Е. Баратынского с желанием молиться Богу: я возвращуся к вам, домашние иконы!
В стихотворении «Родина» Е. Баратынский показал себя тонким лириком и патриотом. Созданное на заре жизни и становления таланта, оно не теряет своей пленительности для современного читателя, входит в золотой фонд русской поэзии.