Объяснение:
ответ: Іліада» складається з 15 693 віршів, які поділяються на 24 пісні за кількістю букв грецького алфавіту. Дослідники називають її поемою «єдиного героя», весь сюжет якої зосереджений навколо однієї теми - гніву Ахілла на вождя походу племен еллінів царя Аргосу Агамемнона проти іонійської Трої, що тривав майже 50 днів. Вона відрізняється художньою довершеністю, єдністю поетичного матеріалу, ідеальною стрункістю композиції, розмаїттям художніх засобів, високою поетичністю образів.
Остання, 24 пісня поеми дає можливість зрозуміти ідею всього твору та ставлення автора до зображуваних подій. Численні епітети й порівняння, описи вчинків героїв роблять цілком очевидним те, що Гомер звеличує своїх співвітчизників, особливо доблесного героя Ахілла. Але Гомер не співець війни. Ахілл - мужній воїн, сміливий та хоробрий, гроза троянців, та саме він сіє смерть та жорстокість. Символічно, що саме в його вуста автор вкладає слова осуду війни та її жорстокості, ворожнечі між людьми:
Объяснение: Ну чим змогла тим змогла
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
A
Во-первых, это проблема воспитания подрастающего поколения. Стоит начать с самого названия комедии, недорослем во времена Екатерины 2 называли юных дворян, которые не смогли закончить обучение, а по сему являлись необразованными или недоучками. Таковым и являлся главный герой произведения шестнадцатилетний Митрофан. Его не волнуют проблемы собственного будущего, он не имеет перед собой цели, а потому не видит смысла в учении.
Во-вторых, это проблема крепостного права. Еще в начале произведения мы видим, как госпожа Простакова обходится со своими крепостными, не жалея сил и времени для их наказания. Автор прекрасно описывает произвол, который творится в поместье.
В-третьих, это проблема нравственного и ценностного опустошения дворян. Ярким примером, может служить госпожа Простакова со своими крепостными обращалась как с вещами, а при приеме гостей была вежлива и учтива. Это говорит о том, что дворяне уже тратили честь, совесть, добропорядочность, их заменила жажда власти.
В самом начале своего произведения Фонвизин указывает на глупость, жестокость и вседозволенность одной из главных героинь помещицы Простаковой. На протяжении всего произведения он акцентирует внимание на глупости, алчности, самолюбии всего семейства Простаковых-Скотининых. Осуждает он и вранье немца и лже учителя Вральмана. В противопоставление им выступают такие герои как Стародум и Правдин, которые наделены умом, достоинством, чувством чести и справедливости.
Главная черта в характере Простаковой – безумная, животная любовь к сыну.Ну а дальше все плохие черты.
Объяснение: