Єдиних поглядів щодо суті життя немає, адже скільки людей, стільки і думок. По-перше, з давніх-давен ми маємо лише дві найближчі людини - це батько і матіpр. Вони подарували нам безцінний скарб - життя. До певного часу на IX плечах лежить відповідальність за своє "чадо". Але покидаючи батьківський дім, перед нами відкривається великий світ. Він повен спокус, веселощів, сліз, смутку, розчарування. Г важливо не втратити себе, свою сутність. Саме тому нам підсилу закладати цеглинки у фундамент буття. Перш за все, необхідно правильно визначити власні приорітети. Адже багато хто живе, не усвідомлюючи, що його життя абсолютно пусте. Деякі існують, керуючись тваринними інстинктами. Доволі поширеними є увявлення про матеріальні цінності: про гроші та владу, але, насправді все це не варте зусиль. Задоволення отримують особи, котрі дотримуються християнської заповіді " возлюби ближнього, як самого себе", іх щастя тісно пов'язане із щастям інших.
По-друге, у нашому світі на психіку особистості діє чимало чинників. Наприклад, зараз дуже популярні pізноманітні субкультури. Жахливо, коли підлітки стають їх жертвами. Вони починають вбачати смисл свого життя в смерті. Від цього страждають і батьки цих бідних дітей. У той час, коли молоді люди, на хвилі моди, здійснюють самогубства, мільйони смертельнохворих мріють жити. "Hі, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!" - це рядки з вірша Лесі Українки. Маючи вади здоров'я, вона показала свій незламний дух, прагла працювати і залишила величезну спадщину своїм нащадкам. Отже, життя - дивовижна річ і який зміст вон о матиме залежить від нас.
Ліричний герой дивиться на минуле очима досвідченої людини. Юнацькі страждання близькі йому як спогад. До циклу включено відомий ліричний вірш, присвяченій казковій рейнській красуні Лорелеї. Мотив цей введений у німецьку романтичну поезію за зразком народних легенд К. Брентано і підхоплений багатьма поетами (Ейхендорф, Лебен, Зимрок). У Гейне, як і в попередників, Лорелея – втілення згубних чарів кохання. Але міф про неї для поета – лише “казка стара”. Вже у першій строфі постає сам поет з його смутком, він намагається збагнути незрозумілу йому причину такого настрою:
Объяснение:
Проблема духовной свободы человека - основная тема всех произведений Горького. Борьба человека с самим собой и с обществом, то есть духовный рост человека и отношение его с окружающими.
"...Гришка Челкаш, старый травленый волк, хорошо знакомый гаванскому люду, заядлый пьяница и ловкий, смелый вор. Он был бос..."
Перед тем, как очередной раз идти "на дело", находит себе Гаврилу, молодого парня - типичного крестьянина. Задача Гаврилы была проста - грести.
После "ходки" Челкаш отдал Гавриле гораздо больше, чем обещал. Но Гаврила попросил всю выручку и признался, что даже хотел убить Челкаша. Завязалась драка. Гаврила камнем разбил голову своему работодателю. Потом вернулся и попросил прощения. Челкаш ответил: "ничего". Они разошлись в разные стороны.
Композиция многих рассказов Горького подчинена одной цели: полностью раскрыть образ главного героя.
В рассказе "Челкаш" автор использует кольцевую композицию.
У Горького главный герой обычно "но голову выше людей, его окружающих, их общество ему чуждо". Сближение героя с обществом бесперспективно: общество отвергает героя в силу его (героя) исключительности.
Вот так и Челкаш - ворует не ради денег, а из-за самого процесса: украсть из-под носа охраны, да так, что бы пропажу обнаружили ещё не скоро. Для него воровать - это искусство, а не ремесло. Для Челкаша - это протест против общества и он от общества не зависит.
В Гавриле Челкаш увидел близкого себе по духу человека, но ошибся. Гаврила считает себя свободным, но вся его "свобода" - это "сам себе хозяин, пошел - куда хошь, делай - что хошь <...> Гуляй, знай, как хошь, бога только помни..." Гаврила мечтает о счастии, но и "счастье" его сводится к одному: осесть где-нибудь, купить дом и прочее. На всё "счастье" Гавриле нужны деньги. Ради них он готов даже убить. Челкаш угрожал Гавриле, но он ни за что бы не убил его. Гаврила сам признаётся: "...хвачу, я его - тебя - веслом... рраз! ..денежки себе, его - в море... тебя-то..."
За деньги Гаврила мог "душу загубить на всю жизнь!", дело только в "корысти". Всё Гаврилино "счастье" строилось на деньгах, а если счастье зависит от чего-то материального, то это не настоящее счастье, это лишь то, что принято называть счастьем.
Поэтому между ними произошла ссора: Челкаш не выдержал такого издевательства над его (Челкаша) мировоззрением.
Челкаш отдал деньги Гавриле за работу: "Бери! бери! Не даром работал! Бери, не бойсь. Не стыдись, что человека чуть не убил! За таких людей, как я, никто не взыщет. Ещё скажут, как узнают. На бери!"
Челкаш понял свою ошибку, понял - прощать Гаврилу не за что: "За что? Не за что! Сегодня ты меня, завтра я тебя...”