Останній шедевр Бермана (за новелою Генрі «Останній листок»)
Твір розміщено в твір з літератури 7 клас від Tvir в Воскресенье 30 мая
Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. Такий самий непогожий настрій був у Джонсі, молодої художниці. Вона захворіла на пневмонію І цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна. Вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. Вона не спроможна була змінити становище, що склалося: Джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. Хвороба прикувала її до ліжка, від високої температури у неї паморочилось у голові, темніло в очах, їй здавалося, що вона помирає. Доглядала її подруга Сью. Лікар скав Сью: «У неї один шанс. І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…»
Сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, алі все було марно. Джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. Вона сказала подрузі, що коли впаде останній листок, вона помре.
Сью впала у відчай. Звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. Сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора Джонсі. Але як врятувати подругу? Як не дати впасти цьому клятому останньому листку? Сью вирішила звернутися по до до старого художника Бермана. У кімнаті у Бермана «стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра». Сью попросила Бермана намалювати лист плюща на стіні будинка, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора Джонсі. Спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно.
Наступного дня йшов дощ зі снігом. Було холодно і вітряно. Проте час узятися за роботу. І Берман зробив все вчасно. Коли Джонсі попросила Сью підняти штору, та стомлено послухалась. Перед їхніми очима «на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…»
Це був шедевр Бермана, який «у мистецтві був невдахою… Весь час він збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…» Зараз перед очима Джонсі і Сью був справжній шедевр. Подібних робіт в його творчому житті ніколи не було. Вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя реальної людини. Цей намальований листок дав Джонсі надію на одужання. І вона одужала, а Берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого прагнув усією душею. Намалював шедевр і помер.
«Сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер Берман», — сказала Сью подрузі. «Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг геть промокли й були холодні, як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі…»
Які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за ради одужання по суті чужої людини! Цей листок на цегляній стіні Берман намалював тоді, коли вітер зірвав останній листок з плюща. Листок Бермана став листком надії, сподівань на життя. Зрозуміло, що створюючи свій шедевр, старий художник не думав про власну смерть. І для нього цей листок тоді теж був листком надії.
1. О чем тревожится Карл Иваныч? Как проявилась его обида во время урока и как воспринимает услышанное Николенька?
Карл Иваныч тревожится о том, что он больше не нужен в этом доме, с которым он сроднился, что детей, которых он любил, отправят учиться в Москву. Николенька плачет во время урока, он сочувствует Карлу Ивановичу, не может справиться со своими эмоциями. Все происходящее он воспринимает обостренно.
2. Какими представляются вам герои этой небольшой главы «Классы» (из повести Л. Н. Толстого «Детство «)? Как характеризуют героя раздумья о Карле Иваныче и об отце?
Карл Иванович - пожилой человек, очень добросовестно исполняющий обязанности гувернера: он полюбил детей, которых обучал, привязался к ним. Он достаточно строг с детьми, но и добр с ними одновременно. Николенька все воспринимает близко к сердцу, ему хочется, чтобы все люди любили и понимали друг друга. Он замечает те изменения, которые происходят с окружающими, очень эмоционально реагирует на чужое горе.
3. Какой представляется матушка горок» повести «Детство»? Когда ее лицо становилось еще лучше? Каким был отец и что было характерно для него (отношения его с другими людьми, особенности его одежды, отношение к музыке, книгам, умение говорить)?
Мать представлялась герою повести почти ангелом: очень ласковая, нежная, красивая. Особенно хорошело её лицо, когда она улыбалась. «Любовь к Богу и любовь к ней как-то странно сливались в одно чувство», - говорит рассказчик. Отец же был человеком совершенно иного склада. Это был светский человек, приятной наружности. Он имел характер и привычки, мало совместимые с семейной жизнью: играл в карты, в отношениях с людьми добивался уважения, любил, знал и ценил хорошую музыку; книги он читать любил, но предпочитал такие, которые не задевают живых чувств. Одевался он изящно и со вкусом, хотя и не всегда модно.
4.Кажется ли вам характер Натальи Савишны интересным? Почему она решила не брать вольную? Одобряете ли вы ее решение?
Характер Натальи Савишны интересен тем, что она сама отказалась от вольной. Это говорит о том, что она воспринимала барскую семью как родную, что она на преданную и нежную любовь, но она также не в состоянии оценить неправильности своего рабского по сути положения. Взяв вольную, она должна была бы сама заботиться о себе, что Наталья Савишна делать не умела. Поэтому понять её поступок можно.
5.Как проявляются характеры героев в случае со скатертью и на чьей стороне вы в этой ситуации? Какие совершаются ошибки главным героем и видит ли он их сам?
В случае с испачканной скатертью по-разному проявляются характеры героев. Николенька понимает, что Наталья Савишна — крепостная, а он дворянин. Именно это доводит его до ярости, до слез. А Наталья Савишна, унизительно наказав мальчика, жалеет его, увидев слезы на его лице. Ошибки, совершаемые героем, он видит, анализирует, переживает перепады настроения, но обычно признает свою вину, чувствует её.
Жил-был Ваня. Он никогда не любил ходить в школу. Почти каждый день Ваня прогуливал школу, только изредка в ней появлялся. Из-за этого звали его прогульщиком и учителя, и одноклассники. Из-за того что Ваня не ходил в школу, он получал плохие оценки. В конце первой четверти он получил тройки по математике, истории, русскому языку и литературе. Родителям не понравилось то что Ваня себя так ведет и решили его проконтролировать. Они смотрели как Ваня идет в школу, занимались с ним домашним заданием и в конце 2 четверти он по не успевающим предметам получил четверки и пятерки. Вот так хорошо решилась судьба прогульщика Вани.
Останній шедевр Бермана (за новелою Генрі «Останній листок»)
Твір розміщено в твір з літератури 7 клас від Tvir в Воскресенье 30 мая
Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. Такий самий непогожий настрій був у Джонсі, молодої художниці. Вона захворіла на пневмонію І цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна. Вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. Вона не спроможна була змінити становище, що склалося: Джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. Хвороба прикувала її до ліжка, від високої температури у неї паморочилось у голові, темніло в очах, їй здавалося, що вона помирає. Доглядала її подруга Сью. Лікар скав Сью: «У неї один шанс. І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…»
Сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, алі все було марно. Джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. Вона сказала подрузі, що коли впаде останній листок, вона помре.
Сью впала у відчай. Звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. Сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора Джонсі. Але як врятувати подругу? Як не дати впасти цьому клятому останньому листку? Сью вирішила звернутися по до до старого художника Бермана. У кімнаті у Бермана «стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра». Сью попросила Бермана намалювати лист плюща на стіні будинка, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора Джонсі. Спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно.
Наступного дня йшов дощ зі снігом. Було холодно і вітряно. Проте час узятися за роботу. І Берман зробив все вчасно. Коли Джонсі попросила Сью підняти штору, та стомлено послухалась. Перед їхніми очима «на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…»
Це був шедевр Бермана, який «у мистецтві був невдахою… Весь час він збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…» Зараз перед очима Джонсі і Сью був справжній шедевр. Подібних робіт в його творчому житті ніколи не було. Вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя реальної людини. Цей намальований листок дав Джонсі надію на одужання. І вона одужала, а Берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого прагнув усією душею. Намалював шедевр і помер.
«Сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер Берман», — сказала Сью подрузі. «Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг геть промокли й були холодні, як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі…»
Які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за ради одужання по суті чужої людини! Цей листок на цегляній стіні Берман намалював тоді, коли вітер зірвав останній листок з плюща. Листок Бермана став листком надії, сподівань на життя. Зрозуміло, що створюючи свій шедевр, старий художник не думав про власну смерть. І для нього цей листок тоді теж був листком надії.
Объяснение:
можно лучший ответ?