Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чудес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцвіло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку:
1)"Куда? Уж эти мне поэты!","Простая, русская семья,они с охотой примут нас." 2)"Меж тем Онегина явленье, у Лариных произвело,на всех большое впечатленье". 3)"И в сердце дума заронилась;Пора пришла, она влюбилась." 4)"Но просто вам перескажу преданья русского семейства,любви пленительные сны,да нравы нашей старины". 5)"Татьяна, милая Татьяна!С тобой теперь я слезы лью;" 6)"И сердцем далеко носилась Татьяна, смотря на луну...Вдруг мысль в уме ее родилась..." 7)"Итак, писала по-французски...Что делать! повторяю вновь:Доныне дамская любовь не изьяснялася по-русски." 8)"Я к вам пишу — чего же боле?Что я могу еще сказать?" 9)"Мой друг, вот бог тебе порука,Итак, пошли тихонько внукаС запиской этой к О... к тому..." 10)"Но день протек, и нет ответа.Другой настал: все нет как нет." 11)"Здесь он! здесь Евгений!О боже! что подумал он!" 12)"Прямо перед ней,блистая взорами, Евгений стоит подобно грозной тени".
Основная тема стихотворения И.А. Бунина "Листопад" — это осень, смена времён года. Сначала поэт описывает красоту ранней осени, когда лес играет яркими красками осени ("лиловый, золотой, багряный"). Затем он описывает середину осени: небо заволокло тучами, солнце скрылось, идёт непрерывный дождь. Заканчивается произведение описанием поздней осени, которая вынуждена отправится в "одинокий путь", уступив место зиме, с её северными ветрами, "ледяными чертогами" и "сквозными инеями". Таким образом, основная идея стихотворения в том, что в природе всё закономерно, всё меняется, но каждая пора, каждый день несёт что-то новое, по-своему красив и хорош.
Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чудес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцвіло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку: