В молодших класах Славко Беркута мріяв сидіти за однією партою з Юльком, захоплювався ним і навіть трішки заздрив. Він настільки був у захваті від Юлька, що готовий був принести в жертву власні інтереси, щоб зробити приємне Юлькові. Наприклад, Славко спеціально під час турніру програв Юлькові у шахи або віддав власну шапку Юлькові, коли той загубив свою. Мені здається, що Юлькові подобалося таке відношення і він ним користувався, нічого не віддаючи взамін.
Пояснення:
Цитати: "Тепер би Славко не списав у нього відповіді. Коли б у задачі було два розв’язання, Славко вибрав би не той, котрим скористався Юлько. колись сам дуже хотів сісти за одну парту з Юльком Ващуком, найкращим учнем у класі, який так розв’язував задачі, як ти по деревах лазив? Який прочитав стільки книжок, скільки ти забив м’ячів у старий паркан, що правив за футбольні ворота. Ти так хотів сидіти з Юльком, що, — аж сором згадати, розвеза, та й годі, — заплакав, бо вчителька сказала, що сидіти вам разом ніяк не можна: Юлько високий, а ти Котигорошком був тоді, Славку Беркута"
Взимку вони якось грали в сніжки і десь там зосталась Юлькова шапка — чи то збили суперники, чи то сам загубив, вже й гра скінчилася, а Юлько з Славком шукали шапку, і врешті Славко віддав йому свою. — Ти бери, бери, тобі кажуть! Я ніколи не простуджуюся, сам знаєш. І пішов Юлько додому у Славковій шапці, була вона геть мокра, одне вухо майже обірвалось, та все ж рятувала од вітру й морозу. Одним словом, шапка…
А одного разу, — Юлько напевно знав, що так воно й було, — Беркута під час турніру програв йому партію в шахи, навмисне програв, аби Юлько став чемпіоном серед п’ятикласників.
В описаниях второй битвы под Дубно вначале речь идет о Мосий Шило, о его мужестве и доблести в о его героизме в теперешнем сражении с поляками; на смену Шило, павшему в бою, приходят другие герои - Кукубенко, Степан Гуска, Метелиця, Бовдюг. Тарас Буль-ба активно направляет ход сражения, вдохновляя своих друзей и соратников. Заключительная часть десятой главы посвящена снова мужеству и бесстрашию Тараса и Остапа. Такое соотношение главных и второстепенных героев, последовательно проведенное писателем, подчеркивает народный характер героики.
Рисуя в «Тарасе Бульбе» жизнь, нравы, этические нормы Запорожской Сечи в, Гоголь нисколько не принижает своих основных героев. Напротив, тесная связь с народным движением, патриотические стремления и придают герою подлинную силу. Отдельная личность становится значительной и богатой по внутреннему содержанию в меру своего соприкосновения с общим, «великодушным» делом.
1. Зависть — главная тема трагедии. 2. Ремесленник и гений. 3. Злодейство Сальери. В трагедии «Моцарт и Сальери» А. С. Пушкина интересовали не столько исторические личности, сколько человеческие типы и их отношение к прекрасному. Главной темой трагедии является зависть довести человека до преступления. При жизни Пушкина слухи, будто композитор Сальери отравил из зависти гениального Моцарта, были широко распространены, и поэт считал этот факт вполне вероятным: «Завистник, который мог освистать ‘‘Дон-Жуана”, мог отравить его творца». До сих пор идут споры о причастности Сальери к смерти Моцарта. Несмотря на то, что историки музыки и биографы Моцарта отрицали это, вопрос об отравлении не решен окончательно. Пушкин хотел сначала назвать эту трагедию «Зависть», но изменил название, не полностью отвечающее смыслу произведения. Ведь Сальери не просто завистник, он тоже известный композитор. Пушкин создал философски обобщенные художественные образы, и поставил в своей трагедии нравственную проблему. Зависть здесь, по мнению С. М. Бонди, охватывает человека, который привык к всеобщему уважению и сам считает себя благородным. Он осознает себя завистником сам. Кто скажет, чтоб Сальери гордый был Когда-нибудь завистником презренным,, Змеей, людьми растоптанною, вживе Песок и пыль грызущею бессильно ?
Відповідь:
В молодших класах Славко Беркута мріяв сидіти за однією партою з Юльком, захоплювався ним і навіть трішки заздрив. Він настільки був у захваті від Юлька, що готовий був принести в жертву власні інтереси, щоб зробити приємне Юлькові. Наприклад, Славко спеціально під час турніру програв Юлькові у шахи або віддав власну шапку Юлькові, коли той загубив свою. Мені здається, що Юлькові подобалося таке відношення і він ним користувався, нічого не віддаючи взамін.
Пояснення:
Цитати: "Тепер би Славко не списав у нього відповіді. Коли б у задачі було два розв’язання, Славко вибрав би не той, котрим скористався Юлько. колись сам дуже хотів сісти за одну парту з Юльком Ващуком, найкращим учнем у класі, який так розв’язував задачі, як ти по деревах лазив? Який прочитав стільки книжок, скільки ти забив м’ячів у старий паркан, що правив за футбольні ворота. Ти так хотів сидіти з Юльком, що, — аж сором згадати, розвеза, та й годі, — заплакав, бо вчителька сказала, що сидіти вам разом ніяк не можна: Юлько високий, а ти Котигорошком був тоді, Славку Беркута"
Взимку вони якось грали в сніжки і десь там зосталась Юлькова шапка — чи то збили суперники, чи то сам загубив, вже й гра скінчилася, а Юлько з Славком шукали шапку, і врешті Славко віддав йому свою. — Ти бери, бери, тобі кажуть! Я ніколи не простуджуюся, сам знаєш. І пішов Юлько додому у Славковій шапці, була вона геть мокра, одне вухо майже обірвалось, та все ж рятувала од вітру й морозу. Одним словом, шапка…
А одного разу, — Юлько напевно знав, що так воно й було, — Беркута під час турніру програв йому партію в шахи, навмисне програв, аби Юлько став чемпіоном серед п’ятикласників.