Для Журдена бажання стати дворянином – прекрасна мрія. Пристрасно бажаючи здійснити цю мрію, Журден ні про що не може міркувати розсудливо, тому його дурять всі навколишні, в тому числі його вчителі лінгвістики, філософії, танців, фехтування. Журден хоче засвоїти манери дворян, щоб зовні бути схожим на них.
Комічне полягає в зіставленні невиправної грубості не вченої людини, її наївного невігластва, вульгарності мови та манер – з претензіями на дворянську витонченість. Така ситуація викликає у глядачів сміх, але не презирство. Однак при всій пристрасті «одворянитися» Журден зберігає свою живу натуру і залишається самим собою: даючи гроші в борг, він завжди знає їм рахунок; якщо його розсердити, він лається і б’ється, забуваючи все великосвітські правила; вивчаючи науки, він вибирає саму практичну; веселу народну пісеньку; він прославляє науку за те, що існують голосні й приголосні, приходить в захват від того, що говорить прозою.
Вірячи у всесилля грошей, Журден наймає дорогого кравця і не шкодує коштів на сукні. (Ось що значить одягтися по-панському! А будете ходити в міщанському плаття – ніхто не скаже «ваша милість»). Марнославство штовхає Журдена на зайві витрати: почувши звернення «ваша милість», він збільшує чайові помічникам кравця; ті, бачачи цю його слабкість, у міру зростання чайових зводять його в «сіятельство» і навіть «світлість». Через те ж марнославства Журден відмовляє Клеонта, закоханому в його дочку Люсіль. «… Дочка моя буде маркізою, а розлютили мене ще пущі, так я її герцогинею зроблю!» – відповідає він пані Журден, яка на відміну від чоловіка вважає вдалим тільки шлюб з рівним і бачить осліплення свого чоловіка.
Необгрунтовані претензії Журдена перешкоджають особистому щастю його дочки, але вони ж, зрештою допомагають слузі Ковьелю влаштувати шлюб Люсіль і Клеонта, дотепно розігравши довірливого і готового на все заради прилучення до аристократичного стану буржуа: переодягнувшись і представившись турецькими підданими, Ковьель просить руки Люсіль від імені сина турецького султана і посвячує його в «мамамуши», для чого Журдена переодягають турком, голять і змушують брати участь у безглуздій «церемонії посвяти».
Для чего и во имя чего живет человек? Каково его назначение на земле? Такие вопросы хотя бы раз в жизни интересовали каждого человека. В своем очерке «Парадокс» В. Г. Короленко также размышляет над этой проблемой. Вспомним, как начинается рассказ. Автор описывает картину беззаботного веселого детства. Главному герою рассказа было всего десять лет, а его брату и того меньше — «около восьми» . Дети были абсолютно беспечны, каждый день приносил им огромную радость. Они сами выдумывали себе развлечения. Во многом столь разнообразные игры были порождением их фантазии. Именно так бывает в детстве, когда воображение ребенка рисует перед ним разные картины, одна другой краше. Очень интересным в рассказе является упоминание о том, как главный герой и его брат ловили рыбу в огромной бадье. «Разумеется, рассуждая трезво, мы не могли бы не прийти к заключению, что событие это выходит за пределы возможного. Но мы вовсе не рассуждали трезво в те минуты, а просто сидели на заборе, над бадьей, под колыхавшимся и шептавшим зеленым шатром, в соседстве с чудесной каретой среди зеленоватых теней, в атмосфере полусна и полусказки… » — повествует автор от лица героя. Рассказ о «рыбалке» свидетельствует о том, что дети практически не ощущали границы между реальным и вымышленным. Им казалось, что в бадье можно поймать чудесную рыбку. Таким образом, читатель получает возможность убедиться, насколько отличается взгляд ребенка от мировоззрения взрослого. Мировоззрение ребенка — это удивительный мир, в котором пока нет места несчастьям и горестям. Именно поэтому мальчикам было так тяжело смотреть на несчастного калеку, лишенного от рождения обеих рук. Безрукий шляхтич Ян Залуский произвел на мальчишек тягостное впечатление. Они были поражены и испуганы зрелищем несчастного, прикованного к коляске. Обиженный Богом человек рассуждает о счастье, в то время как нормальные, ничем не обделенные люди стараются исключить из своего сознания даже саму мысль о том, что оно, то есть счастье, возможно. Встреча с «феноменом» оказалась тяжелым испытанием для детей, которые пока еще не знали всех тягот жизни. Теперь уже во сне им начали сниться глаза «феномена» , «то холодные и циничные, то подернутые внутренней болью… » Сам автор называет эту встречу «первым противоречием жизни, острой занозой, вонзившейся в детские сердца и умы… » Весь рассказ Короленко пронизан мыслью о назначении человека и о смысле его жизни. Жизнь безрукого калеки кажется жалкой, и само его существование может показаться бессмысленным. Но так ли это на самом деле? Да, действительно, феномену намного труднее заработать себе на жизнь, чем нормальным людям. Но если вспомнить, с какой щедростью он подает милостыню старику-нищему с ребенком, то станет ясно, насколько он может быть великодушен. Жизнь калеки не имеет ничего общего с жизнью нормальных людей, его окружающих. Но тем не менее он находит в себе силы не только жить, но и кормить своих племянников.
Для Журдена бажання стати дворянином – прекрасна мрія. Пристрасно бажаючи здійснити цю мрію, Журден ні про що не може міркувати розсудливо, тому його дурять всі навколишні, в тому числі його вчителі лінгвістики, філософії, танців, фехтування. Журден хоче засвоїти манери дворян, щоб зовні бути схожим на них.
Комічне полягає в зіставленні невиправної грубості не вченої людини, її наївного невігластва, вульгарності мови та манер – з претензіями на дворянську витонченість. Така ситуація викликає у глядачів сміх, але не презирство. Однак при всій пристрасті «одворянитися» Журден зберігає свою живу натуру і залишається самим собою: даючи гроші в борг, він завжди знає їм рахунок; якщо його розсердити, він лається і б’ється, забуваючи все великосвітські правила; вивчаючи науки, він вибирає саму практичну; веселу народну пісеньку; він прославляє науку за те, що існують голосні й приголосні, приходить в захват від того, що говорить прозою.
Вірячи у всесилля грошей, Журден наймає дорогого кравця і не шкодує коштів на сукні. (Ось що значить одягтися по-панському! А будете ходити в міщанському плаття – ніхто не скаже «ваша милість»). Марнославство штовхає Журдена на зайві витрати: почувши звернення «ваша милість», він збільшує чайові помічникам кравця; ті, бачачи цю його слабкість, у міру зростання чайових зводять його в «сіятельство» і навіть «світлість». Через те ж марнославства Журден відмовляє Клеонта, закоханому в його дочку Люсіль. «… Дочка моя буде маркізою, а розлютили мене ще пущі, так я її герцогинею зроблю!» – відповідає він пані Журден, яка на відміну від чоловіка вважає вдалим тільки шлюб з рівним і бачить осліплення свого чоловіка.
Необгрунтовані претензії Журдена перешкоджають особистому щастю його дочки, але вони ж, зрештою допомагають слузі Ковьелю влаштувати шлюб Люсіль і Клеонта, дотепно розігравши довірливого і готового на все заради прилучення до аристократичного стану буржуа: переодягнувшись і представившись турецькими підданими, Ковьель просить руки Люсіль від імені сина турецького султана і посвячує його в «мамамуши», для чого Журдена переодягають турком, голять і змушують брати участь у безглуздій «церемонії посвяти».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mishhanin-shlyahtich-harakteristika-zhurdena
Объяснение: