Рід літератури: ліро-епос. Жанр «Кавказ»: сатирична поема з елементами лірики та героїки («...огниста інвектива проти «темного царства» (І. Франко). Тема «Кавказ»: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Ідея «Кавказ»: «Борітеся — поборете!» — заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату; співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців; утвердження безсмертя народу; Композиція «Кавказ»: твір написаний у формі викривального ліричного монологу, сповненого ораторських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер та ступінь поетової пристрасті. Уся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках. Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея. Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивності простого люду у зв’язку з цим. Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця. Розв’язка: інтимний реквієм загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив «з московської чаші московську отруту». Значить, його вбивця — царизм, а не горці. Примітки: Мова поеми наповнена гіперболами, використаними у градації риторичними питаннями й окликами. Сатирична метафора «війна — царське полювання» розгортається в сарказмі й іронії панегірика царю-«батюшке» та його «хортам, і гончим, і псарям». Шевченко протиставляє цареві справжніх славних героїв, борців за волю. Так на контрасті створюється напружена поезія: від сарказму — до лірики, від іронії — до уславлення. Поетика твору підпорядкована завданню втиснути у невеличкий обсяг величезну картину життя в Російській імперії, цілий калейдоскоп образів і роздумів. Тому мова твору афористична і лаконічна. Значна частина сатири написана чотиристопним ямбом
В каждом из обоих четверостиший имеется по культовой цитате, на каждой из которых держится отдельный пласт русской культуры. Одного этого хватило бы с лихвой для включения данного стихотворения в Хрестоматию. Но здесь есть ещё кое-что.
Слова "и каждый час уносит частичку бытия" выглядят в устах поэта немного странно. Казалось бы, каждый следующий час жизни должен приносить что-то новое. Например: вот только что ещё не было 10-й главы "Евгения Онегина", а день и – раз! – она уже есть. Явное прибавление. И с остальным должно быть так же. Всё, что поэт написал – принадлежит ему уже навсегда, а ведь можно ещё что-то новое успеть добавить, правда?
Ан, нет. Бытиё почему-то представляется Пушкину здесь, как невосполняемый ресурс. Он говорит о нём не как о пространстве потенциальных возможностей, а как о расходуемом лимите. Как будто где-то включён некий обратный отсчёт.
В этой модели человек являет собой просто совокупность проектов, которые ему предначертано реализовать. И чем больше он сделал, тем меньше, соответственно, остаётся. Свободой воли тут и не пахло.
Итожим. Свободы воли нет, а сама воля – есть. Как это сочетается?
А так, говорит Пушкин, что воля воле рознь. Та воля, которая наличествует – воля скорее виртуальная. Это как еда по телевизору: смотреть – она есть, а есть – её нет.
Вот, например, он сам, "усталый раб", мыслил "побег" практически всю свою сознательную жизнь (поначалу – в Китай, Париж и Италию, под конец – хотя бы в какое загородное поместье с устроенным бытом) – а так ничего и не удалось (всего-то по причине отсутствия денег, наличия семьи и отказа в выдаче загранпаспорта). Вот вам и вся "воля". Пора, мой друг, пора! покоя сердце просит — Летят за днями дни, и каждый час уносит Частичку бытия, а мы с тобой вдвоем Предполагаем жить, и глядь — как раз умрем.
На свете счастья нет, но есть покой и воля. Давно завидная мечтается мне доля — Давно, усталый раб, замыслил я побег В обитель дальную трудов и чистых нег.
Описывая образ жизни столичного «повесы» (утренняя прогулка на бульваре, обед в модном ресторане, посещение театра и, наконец, поездка на бал) , Пушкин в своих отступлениях дает очерк светских нравов («Причудницы большого света!») . У автора вызывают презрение нравы, царящие в среде «светской черни» : распространенный в этой среде «хладнокровный разврат» , отношение к любви как к «науке» , показная добродетель и «модная спесь» светских дам: Они, суровым поведеньем Пугая робкую любовь, Ее привлечь умели вновь.. . В этой среде искажены и опошлены такие высокие понятия, как любовь и дружба. «Друзья» из их числа лицемерны, а подчас и опасны.
Рід літератури: ліро-епос. Жанр «Кавказ»: сатирична поема з елементами лірики та героїки («...огниста інвектива проти «темного царства» (І. Франко). Тема «Кавказ»: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Ідея «Кавказ»: «Борітеся — поборете!» — заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату; співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців; утвердження безсмертя народу; Композиція «Кавказ»: твір написаний у формі викривального ліричного монологу, сповненого ораторських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер та ступінь поетової пристрасті. Уся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках. Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея. Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивності простого люду у зв’язку з цим. Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця. Розв’язка: інтимний реквієм загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив «з московської чаші московську отруту». Значить, його вбивця — царизм, а не горці. Примітки: Мова поеми наповнена гіперболами, використаними у градації риторичними питаннями й окликами. Сатирична метафора «війна — царське полювання» розгортається в сарказмі й іронії панегірика царю-«батюшке» та його «хортам, і гончим, і псарям». Шевченко протиставляє цареві справжніх славних героїв, борців за волю. Так на контрасті створюється напружена поезія: від сарказму — до лірики, від іронії — до уславлення. Поетика твору підпорядкована завданню втиснути у невеличкий обсяг величезну картину життя в Російській імперії, цілий калейдоскоп образів і роздумів. Тому мова твору афористична і лаконічна. Значна частина сатири написана чотиристопним ямбом
Объяснение: