ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Порівняльна характеристика Карпа і Лавріна з повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» Образи представників молодшого покоління також змальовані у гумористично побутовому плані. Змальовуючи Карпа і Лавріна, автор з одного боку протиставляє їх один одному, а з іншого виділяє їх спільні риси. Обидва Кайдашенки — індивідуалісти і живуть своїми егоїстичними інтересами. Так само чинять і їхні дружини. У житті їх єднає прагнення до незалежності, мрія про ґрунт і власне господарство. Всі вони зображені письменником як морально убогі люди, що через свої безконечні сварки втрачають почуття гідності.
Ще замолоду брати були різні, мали різні смаки і характери. Карпо по натурі грубуватий і різкий. Він і хлопцем не мовчав батькові, а завівши свою власну родину відчув потребу відділитися, особливо, коли сам став батьком і зрівнявся в правах із старим Кайдашем. Він відчуває відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить її від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша і руйнуючи тим самим патріархальні традиції цілковитої покори батькам. «Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого парубка в шинку». Відокремлення Карпа не припинило сварок у родині, а навпаки набавило.
Іншим за вдачею, ліричним, шанобливим, зображує Нечуй-Левицький Лавріна. Це душа чутлива. Він грає на сопілці, відчуває красу природи, з повагою ставиться до людей. Своїм характером і поведінкою Лаврін не схожий на інших Кайдашів. Але поступово родинні чвари псують чисту і добру душу Лавріна, він також втягується у родинну колотнечу, стає егоїстичним і байдужим.
Ворожнеча між членами однієї родини за клапоть поля, за садибу, за стару грушу на межі не виникає зненацька, а поступово розгоряється. Однією із причин сварок автор називає нестачу землі — єдиного засобу для прожиття, проте стрижнева проблема родини крилася у егоїстичному підході до вирішення будь-яких побутових справ кожного із її членів. Письменник у гумористичному плані змальовує взаємні заздрощі, плітки та вибухи шаленої злості серед Кайдашів. Однак, гумор у повісті має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені обставини.
Молчалин - достойный преемник Фамусова. Он даже превзойдет своего наставника: правила паразитической морали он и сейчас может выражать точно и лаконично. Молчалин подавил в себе всякие непосредственные движения чувства и действует с неотвратимой и зловещей целеустремленностью. Большинство критиков склоняется к тому, что Молчалин вывернется и скорее всего "будет блаженствовать на свете". Фамусов говорит о своем секретаре: "дал чин асессора", "безродного пригрел". Чин асессора в начале XIX века приравнивался к штаб-офицерскому чину майора и давал право на потомственное дворянство. Так что безродный Молчалин, выгодно женившись, имея два таланта: "умеренность и аккуратность", дойдет "до степеней известных".
1) жаднось, подлость, унижения, зависть и ненависть, которые встретил Алеша в доме деда, это и есть мерзости жизни 2)Бабушка представляет собой полную противоположность деду, своему мужу: ласковая, добрая, готовая всем прийти на Бабушка сильно переживает из-за постоянных ссор своих сыновей, недовольна суровостью деда. Особо на лице бабушки выделялись глаза, благодаря которым героиня «светилась изнутри.Характер у бабушки мягкий, уступчивый, она от души любит людей, умеет ценить истинную красоту, привязана к дому: «Помню детскую радость бабушки при виде Нижнего». Именно неприметная бабушка становится для Алеши добрым ангелом, охраняющим мальчика от злых людей и сложных условий жизни. Именно она схватила героя на руки, когда дед наказывал его за испорченную скатерть. Бабушка не умела долго хранить обиду, быть жестокой. Люди пользовались ее добротой, но она никогда не жаловалась на жизнь. Живя вместе с бабушкой, Алеша каждый вечер слушает рассказы о жизни семьи Кашириных. Когда речь шла о деловой жизни семьи, то бабушка «говорила посмеиваясь, отчужденно, как-то издали, точно соседка, а не вторая в доме по старшинству». 3) Одним из героев, оказавших на мальчика большое влияние, был Цыганок. Это всеобщий любимец в семье. Автор рассказывает нам его предысторию: Цыганок - подкидыш, которого из жалости и любви к детям вырастила бабушка. Внешне он и вправду походил на цыгана, да и внутренне тоже. «Он простая душа», — говорит о нем бабушка, это значит, что Цыганок беззлобный, смотрит на мир просто, его не касаются «свинцовые мерзости», он добрый, любит людей. Цыганка любит бабушка, потому что Цыганок сметлив, догадлив, мог бы дедушке в ведении его дел. Алена тоже очень любит Цыганка, потому что тот ему ю время порок. Весело изображает автор даже воровство Цыганка. Толь- со бабушка осуждает его и говорит, что не любит в такие дни. Одной из ярких сцен произведения является изображение танца Цыганка. «Бешено звенела гитара, дробно стучали каблуки, на столе и в шкафу дребезжала посуда, а среди кухни огнем пылал Цыганок, реял коршуном, размахнул руки, точно крылья, незаметно передвигая ноги; гикнув, приседал на пол и метался золотым стрижом, освещая все вокруг блеском шелка, содрогаясь и струясь, словно горел и плавился». Интересна реакция людей: в этот момент раскрывались лучшие стороны их души. «Я и любил Ивана, и удивлялся ему до немоты», — так говорит рассказчик. Цыганок оказал большое влияние на главного героя, навсегда остался в его памяти. Такой человек, как Цыганок, веселый, легкий, жизнерадостный, не может существовать в таком доме, наполненном злобой и нелюбовью, поэтому он погибает. «Вы его и задавили», — говорит мастер Григорий.
Порівняльна характеристика Карпа і Лавріна з повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» Образи представників молодшого покоління також змальовані у гумористично побутовому плані. Змальовуючи Карпа і Лавріна, автор з одного боку протиставляє їх один одному, а з іншого виділяє їх спільні риси. Обидва Кайдашенки — індивідуалісти і живуть своїми егоїстичними інтересами. Так само чинять і їхні дружини. У житті їх єднає прагнення до незалежності, мрія про ґрунт і власне господарство. Всі вони зображені письменником як морально убогі люди, що через свої безконечні сварки втрачають почуття гідності.
Ще замолоду брати були різні, мали різні смаки і характери. Карпо по натурі грубуватий і різкий. Він і хлопцем не мовчав батькові, а завівши свою власну родину відчув потребу відділитися, особливо, коли сам став батьком і зрівнявся в правах із старим Кайдашем. Він відчуває відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить її від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша і руйнуючи тим самим патріархальні традиції цілковитої покори батькам. «Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого парубка в шинку». Відокремлення Карпа не припинило сварок у родині, а навпаки набавило.
Іншим за вдачею, ліричним, шанобливим, зображує Нечуй-Левицький Лавріна. Це душа чутлива. Він грає на сопілці, відчуває красу природи, з повагою ставиться до людей. Своїм характером і поведінкою Лаврін не схожий на інших Кайдашів. Але поступово родинні чвари псують чисту і добру душу Лавріна, він також втягується у родинну колотнечу, стає егоїстичним і байдужим.
Ворожнеча між членами однієї родини за клапоть поля, за садибу, за стару грушу на межі не виникає зненацька, а поступово розгоряється. Однією із причин сварок автор називає нестачу землі — єдиного засобу для прожиття, проте стрижнева проблема родини крилася у егоїстичному підході до вирішення будь-яких побутових справ кожного із її членів. Письменник у гумористичному плані змальовує взаємні заздрощі, плітки та вибухи шаленої злості серед Кайдашів. Однак, гумор у повісті має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені обставини.