Для кожної людини настає мить просвітлення душі. У кожного це відбувається по різному, в момент народження дитини, чи під час богослужіння у церкві, але все таки це повинно статись. Це приходить із дорослішанням, коли починаєш розуміти цінності життя. Здається, що за якусь там хвилину нічого змінитись не може, але найбільші зміни нашого життя відбуваються саме так, швидко.На мою думку людська душа дуже складно побудована і не кожному дано правильно нею скористатись.Доказом цього є зміна людей після в'язниці, після смерті близької людини.Є такі події , які змінюють людські душі, там, в цьому геніально Богом створеному пристрої, відбувається просвітлення.Помітити її можуть не всі , найлегше це вдається творчим людям. Прикладом цього є твори сучасного письменника Любка Дереша, а найбільше це виражається у "Культі", у головних героїв відбувається це просвітлення душі, вони усвідомлюють заради чого живуть на цій землі. Тут це стається коли Банзай знаходить своє кохання. Можна сказати момент просвітлення це знаходження сенсу життя.З реального життя можна навести безліч прикладів цієї миті, але мене вразила історія мого знайомого, який довгий час не міг визначитись і йому допоміг майдан.Тепер він бачить сенс свого життя в любові до Батьківщини. На даний момент ця людина знаходиться у прикордонних військах і захищає Україну. Звідси на ться висновок, у кожного ,раніше чи пізніше, настає ця важлива мить і тоді змінюються людські долі, але от коли і як це станеться не знає ніхто, це може бути зовсім неочікувано і несподівано.
Главный герой Вася еще не задумывался о том, как тяжело живется детям из других – бедных – слоев общества. Попав в общество Валека и Маруси, он понял, насколько тяжелы нищета и одиночество. Валеку исполнилось девять лет, но он был «худой и тонкий, как тростинка».
Несмотря на это, мальчик вел себя как взрослый. Да это и неудивительно – сама жизнь научила его этому. К тому же у Валеку было о ком заботиться – о его младшей сестре Марусе. Девочке было всего четыре года и она была серьезно больна: «Это было бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца.
Несмотря на свои четыре года, она ходила еще плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки ее были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика...» Страшно, что надежды на выздоровление у Маруси не было – потому что у героев не было денег и заботы старших. Чтобы подчеркнуть контраст между детьми из «хорошего» и «дурного» общества, писатель сравнивает Марусю с сестрой Васи – Соней: «... Соня была кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в темные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту».
Но, несмотря на тяжелые условия жизни, Вася и Маруся оставались хорошими людьми. Вася сразу почувствовал к ним симпатию и желание дружить. Герой жалел и сочувствовал брату и сестре, которым приходится воровать, чтобы не умереть с голода, которым приходилось жить в подземелье, высасывающем из них жизнь.
Васю преследовала «острая струя сожаления, доходившая до сердечной боли». Новые друзья не только раскрыли в Васе лучшие черты его характера – умение дружить, сочувствовать, готовность другим.
Благодаря «детям подземелья» герой изменил – в лучшую сторону - свое отношение к отцу. Мальчик думал, что тот его не любит.
