Несмотря на то, что возможности Ральфа ограничены, Куприн пишет о его уникальности. Исключительные особенности Ральфа можно увидеть в том, что он знает почти тысячу слов, что у него хорошо развиты не только обонятельные, но и вкусовые чувства.
Необычность Ральфа заключается также в том, что вопреки своей природе он воспринимает не только черный и белый цвет, но и ряд других основных цветов (синий, зеленый, желтый, красный), что делает его исключительным среди всех собак.
Выделяясь среди своих сородичей, Ральф не уходит от их мира, он только выделяется как настоящая, почти человеческая личность. Доказательством того, что Ральф принадлежит к миру собак, является соблюдение им «непреложных законов» своих сородичей.
Легенды — это прозаические произведения, в которых фантастически осмыслены события, связываемые с явлениями неживой природы, с миром растений, животных, а также людей (племена, народы, отдельные личности); со сверхъестественными существами (Бог, святые, ангелы, нечистые духи). Основные функции легенд — объяснительная и нравоучительная. Легенды связаны с христианскими представлениями, но в них ощущается и языческая основа. В легендах человек оказывается неизмеримо выше нечистой силы.
В качестве примера можно привести легенду о том, как новгородский архиепископ Иоанн "закрестил" черта в медном чайнике, а потом заставил его свозить себя в Иерусалим. Источником этого устного произведения является "Сказание о великом святителе, о Иоанне, архиепископе Великого Новаграда, како был единой ноши из Новаграда в Иерусалим-граде и паки возвратися". Сказание было занесено в Четьи-Минеи и во многие старинные житийные сборники. (А чайник, в котором якобы был закрещен черт, и сейчас хранится в Новгороде, в музее).
Легенды бытовали как в устной, так и в письменной форме. Сам термин "легенда" пришел из средневековой письменности и в переводе с латинского языка означает "то, что должно быть прочитано" (legenda). Церковные книги международной распространенности многих сюжетов. Вместе с тем народные письменные легенды церковь относила к "отреченным книгам", так как их содержание не вполне совпадало с официальным вероучением. Такие книги назывались апокрифами (от греч. apokryphos — "тайный").
В апокрифических легендах была важна не догматическая верность христианскому учению, а, как справедливо подчеркивал А. Н. Афанасьев, "правда гуманного христианского одушевления, проникающая собой все поэтическое создание".
Великий німецький літератор Бертольтт Брехт своєму всесвітньому визнанню зобов’язаний саме театру та драматургії.
Однією з найвідоміших драм, в якій Брехт підняв моральну відповідальність особи за все те, що у світі відбувається, стала драма „Життя Галілея”. Даний витвір можна віднести до філософського твору, який вчить людину переосмислювати всі свої дії і всі події, які відбуваються навколо.
В драмі Брехт наділив образ головного героя – Галілея, символом різкого перевороту як в науці, так і в духовній сфері життя, а також переосмислення
і розуміння людиною свого особового місця у Всесвіті.
Події, які висвітлюються в драмі, відбуваються в епоху Відродження в Італії. „…Кожен день приносить щось нове. Навіть столітні старці вимагають, щоб юнаки кричали їм у вуха про нові відкриття, що земля є нерухомим центром Світу — вона рухається навколо сонця…”.
Із самого народження життя Галілея приречене на драматизм. Молодого та великого вченого інквізитори змушують зріктися всіх своїх відкриттів про те, що Земля крутиться навколо своєї осі та Сонця.
Скільки б не намагався головний герой драми відстоювати власні вчення, його
все ж таки примушують перед інквізиторським судом повністю зріктися своїх вчень. Та Галілей не зламний в одному – він непохитно залишається служити істині. Заради цього головний герой здатен зріктися всього, і вчень і учнів; не їсти та не спати. Він згоден віддати все, тільки щоб істина була завжди поруч.
На всі звинувачення у зраді, які лунають в бік Галілея від його учнів: „…Нещасна та країна, у якої немає героїв”, він відповідає: „…Чесна саме та країна, яка потребує героїв…”. Галілей згоден працювати, не покладаючи рук, навіть не знаючи про те, чи знайде його праця свого слухача чи ні.
У драмі Брехта виникають зіткнення декількох ідей про людські долі, а сюжетна лінія вимальовує лінію усвідомлення головним героєм відповідальності за долю багатьох людей, а також усвідомлення своєї особистої значимості у світі.
Трагізм життя Галілея полягає в тому, що драматургом були поставлені перед головним героєм дуже суттєві питання, а саме: про долю самої науки (за яку на протязі всього твору так сильно турбується Галілей). А також гостру проблему власної відповідальності Галілея перед історією і народом.