Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.
Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.
Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:
- Доброго вечора, сину!
- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.
- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.
Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.
Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.
Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.
Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.
Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.
Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.
На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.
Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, до визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!
Типические для русского солдата черты воплощены в образе Андрея Соколова. Тема войны, народного подвига во всю героическую мощь звучит в рассказе героя, когда он размышляет о том , каким должен быть настоящий русский солдат , когда он говорит о нелегком труде, о женщинах и детях , оставшихся в тылу . Андрей Соколов словно бы и не совершал подвигов. Во время пребывания на фронте «два раза … был ранен, но оба раза по легкости». Цепь эпизодов, сцен плена в полной мере проявляет то непоказное мужество, достоинство, которые были так под стать всему облику этого простого человека. Все новыми и новыми гранями поворачивается упорное мужество этого человека, его жизнелюбие. Андрей Соколов бежал из плена , его поймали, били. Через некоторое время вновь прозвучит мотив веры в жизнь , что давала силы и надежду. Есть старинная солдатская заповедь: «Сам погибай а товарища выручай» - этого принципа всегда придерживался герой. Различение «настоящего» и «ненастоящего» производилось им с безошибочной точностью высокого гражданского сознания. Он решительно вмешивается в драму , разыгравшуюся перед его глазами, когда «мордатый парень» грозит выдать фашистам своего командира взвода. Эгоистически-звериный принцип, которым руководствуется этот парень: «Своя рубашка ближе к телу» - ненавистен для Андрея Соколова. . «Меня озноб колотит от такой подлючести», - говорит он и ночью «кончает» предателя. Крутой поворот в жизни Андрея Соколова , когда «смерть мимо только холодом от нее потянуло», совпал по времени с одним из решающих испытаний в жизни народа - битвой за Сталинград. Сцена с комендантом лагеря строится Шолоховым как моральный поединок . «Лагерфюрер» Мюллер решил в последний предсмертный час унизить посмевшего сказать «вольное» слово русского солдата. «Перед смертью выпей ,русс Иван, за победу немецкого оружия», - предлагает он. И тут вступает в действие тот моральный фактор, который нередко решает судьбы не только отдельных людей, но и целых народов. В ослабевшем и беззащитном, приготовившемся к смерти человеке заговорили патриотическое чувство- несломленная отвага и гордость. Выдержка и стойкость Соколова. Он знал, чем мог в своем положении удивить врагов. Пусть это был самый примитивный поразить, но он как нельзя лучше соответствовал тому моральному уровню, который был доступен этим празднующим победу пьяным фашистам. В этом нравственном поединке герой выходит победителем. Андрей Соколов отказывается закусить после выпитых стаканов водки , тем самым утверждая свою независимость, чувство собственного достоинства. Даже в самых жестоких врагах, в который фашизм выжег все человеческое, вызывает уважение достоинство и самообладание русского солдата. «Вот что , Соколов, ты – настоящий русский солдат. Ты храбрый солдат. Я – тоже солдат и уважаю достойных противников
Один мальчик по имени Вася был полным лодырем. Всё что ему не скажи, всё передразнивает и с довольным лицом убегает. Но в один солнечный день Вася как будто изменился. Он сам пытался найти себе задание. Один старичок попросил его по тягать ему в дом стулья. Вася с неодобрением, но всё же взялся за это дело. Тут он увидел, как дети играют в классики и сразу забыл о поставленной перед ним задаче. На следующий день в школе у него было очень много домашнего задания. Его было так много, что он не успевал. На улице к нему подошёл старичок и попросил его доделать. Васе стало так обидно, что он чуть не заплакал. Он по хватался за всё, и не выполнил ничего. На то чтобы выполнить все задания; уроки, заданные в школе, и поручение старичка. Мысль этого текста заключается в том, что не откладывай на завтра то, что можно сделать сегодня.
Відповідь:
Новела - "ВПЕРЕД З УСМІШКОЮ"
Пояснення:
Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.
Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.
Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:
- Доброго вечора, сину!
- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.
- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.
Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.
Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.
Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.
Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.
Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.
Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.
На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.
Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, до визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!