Богиня Деметра мала дочку Персефону, батьком якої був громовержець Зевс. Аїд викрав Персефону, і Деметра блукала по всій землі в її пошуках. Через дев’ять днів, зрозумівши, що її пошуки марні, Деметра звернулася за до до Геліосу, який назвав їй ім’я викрадача, і Деметра зрозуміла, що Зевс сам уступив братові свою дочку, вона безсила що-небудь змінити. Змінивши зовнішність, богиня вирушила поневірятися світами. В Ельовсине Деметра опустилася на камінь біля джерела (колодязя) Анфіона. Тут її в сльозах побачили дочки елевсинского царя Келея. Богиня не розповіла дівчатам свою таємницю, сказала, що вона родом з Криту і була пограбована, попросила для себе роботу і дах. Царівни відвели її в дім батька. Входячи в мегарон, богиня зачепила головою одвірок дверей, від чого по дому поширилося сяйво. Цариця Метаніра, що помітила це, зрозуміла, що перед нею непроста смертна. Вона вклонилася богині і запропонувала зайняти своє крісло. Деметра відмовилася і, влаштувавшись на простому дерев’яному сидінні біля столу, віддалася печалі. Вона відмовлялася від вина та їжі, нікого навколо не помічала. Лише гострий жарт служниці Ямби змусила її посміхнутися. Цариця довірила чужинці догляд за своїм сином Демофонт (по Гигину – Триптолема). Протягом кількох ночей немовля подорослішав на рік. Деметра, бажаючи зробити дитину безсмертною, завертала його в пелюшки і клала в палаючу піч. Метаніра одного разу побачила це, підняла крик, веліла віддати дитину. Тоді Деметра постала перед жителями будинку в своєму божественному образі і повеліла побудувати їй храм в Ельовсині, а біля джерела (колодязя) Анфіон за міською стіною – вівтар, натомість пообіцявши навчити їх секретам землеробства. В період поневірянь Деметри на землі припинили сходити врожаї. Люди вмирали від голоду і не приносили жертви богам. Зевс почав посилати за Деметрой богів і богинь, щоб умовити повернутися на Олімп. Але вона, сидячи в чорному одіянні в Елевсинському храмі, не помічала їх. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Побачивши Персефону, Деметра вийшла із заціпеніння, скинула траурне вбрання і прикрасила свою голову вінком з волошок. У подяку за гостинність Деметра навчила елевсінців землеробству, і повернулась на Олімп. Вона дала Триптолему насіння пшениці, і він перший зорав і засіяв поле. Потім, за велінням Деметри Триптолем облетів усі країни світу на запряженій крилатими зміями колісниці і всюди навчив людей землеробству.
Объяснение:
Такой тонкий анализ детской психологии, сложных нитей, связывающих взрослых и детей, как в этом рассказе, говорит о глубоком понимании природы детства.
Дети и взрослые — люди разной расы. Они живут вместе, на одном пространстве, пользуются словами одного языка, но редко понимают друг друга. Бунин показал трагедию такого непонимания. Человек, вырастая, странным образом забывает о своем детстве. Он помнит события, но уже не может вернуться к детскому взгляду на них. Взрослые, обладающие умом и чувством справедливости, понимают это и пытаются как бы заново учить язык детства.
В рассказе "Цифры" автор дает две точки зрения на один и тот же конфликт дяди и маленького племянника. Он точно описывает свои чувства в момент конфликта, подробно объясняет детали происходящего и одновременно анализирует ситуацию как бы из другого времени, когда он смог понять мотивы своих и чужих поступков, дать им правильную оценку. С горечью говорит он о своей гордости, раздражении, которое погасило радость маленького мальчика. Бунин находит точные эпитеты, передающие эмоциональность племянника, его любознательность, энергию, живой характер. И беспощадно анализирует свое поведение, не пытаясь прикрываться словами о воспитании, о том, что детей нельзя баловать. Да, эти слова произносятся в рассказе и автором, и мамой, и бабушкой, но в контексте рассказа все эти теории выглядят издевательством над таинственным процессом познания мира.
Грустно, что человека много лет мучит воспоминание и стыд за свою ошибку. Но ведь большинство .взрослых даже не задумываются, как много боли они мимоходом причиняют детям, как мало настоящей любви и желания понять другого в их отношениях. Рассказ Бунина "Цифры" ненавязчиво, но твердо подводит к выводу: настоящее воспитание — это воспитание счастьем. Важно только понять, что делает ребенка счастливым, и не подменять воспитание давлением и навязыванием своих взглядов на жизнь и счастье