Однією з найкращих новел О’Генрі справедливо вважається новела «Останній листок». У творі захоплюють своєю чистотою та щирістю почуття самовідданості та безкорисної дружби між старим самотнім художником і молодими дівчатами.
Головні персонажі новели — Джонсі та Сью. Це молоді дівчата, які, наче сестри, поділяють разом усі свої радощі та незгоди, домівку та їжу. Їхня дружба була по-справжньому міцною, бо кожна з дівчат була готова на самопожертву заради іншої. Жилось їм дуже важко, заради грошей їм доводилося брати замовлення на малюнки, проте їхніх мізерних заробітків ледве вистачало на сплату за рахунками. Тому незвичайно важким випробуванням для дівчат стала тяжка хвороба Джонсі. Грошей на ліки у дівчат не було, як і не було можливості їх заробити. Дівчина була змушена залишитися віч-на-віч з хворобою, без до . Єдиною підтримкою для неї стала дружба Сью та старого художника Бермана.
Самотнього п’яничку Бермана пов’язувало з дівчатами щире бажання до . Він опікувався молодими художницями, бо того потребувала його душа. Не як досвідчений художник а як людина, що почуває себе самотньо, він поспішав знайти застосування своїм невитраченим батьківським почуттям. Берман щиро бажав полегшити дівчатам життя і хвилювався за них більше, ніж за самого себе. Головною мрією Бермана було створення картини, яку б визнали справжнім шедевром. Але життя закінчувалося, а мрія так і залишалася мрією.
Хвороба поступово знесилювала Джонсі, і її думки вже зверталися не на те, як одужати, а як полегшити життя своїй подрузі та старому художнику. Джонсі стала відмовлятися від їжі, бо заробляти на неї було дуже важко. Вона вже не мала сумніву, що скоро вмре і навіть намітила коли: як за вікном впаде останній листок з виноградної лози. Була пізня осінь, вітер та дощ за вікном кімнати зривав все більше і більше виноградних листків, все менше і менше надій залишалося у Джонсі на одужання.
Але останній листок витримував будь-яку негоду і не хотів злітати. Своєю стійкістю він додавав дівчині наснаги до життя. Хвороба потроху відступила, і Джонсі одужала. Та тільки набагато пізніше вона дізналася, що останній листок був не на лозі, а на протилежній стіні. Намалював його старий Берман, який не хотів, щоб надія залишала дівчину.
Невдовзі Берман помер від запалення легень, адже малював листок під проливною зливою, але помер з почуттям, що його життя не пройшло марно, що він все ж таки встиг намалювати справжній шедевр — останній листок на стіні, який врятував життя юній дівчині. І нехай цей шедевр був не такий, як зазвичай, але він став значніший, ніж усі шедеври людства, разом узяті.
Конечно же у всех нас есть друзья, мы им доверяем и дорожым ими, но случаеться так, что многозначившый для тебя друг, с которым вы дружите, сколько себя помните, неожиданно предает вас. Это очень обидно и больно. И тогда мы задумываемсся, есть ли вечные друзья, на которых можно положится, которые поддержат тебя в любую минуту, а если нет, нужна ли вообще дружба? Но порой, мы забываем, что есть на свете человек, самый родной и который любит вас так искренне.Это наша родная мама. Ей можна доверить вмё и всегда, она ведь нас ростила с самого детства, не давала никому в обиду и отдавала вам все лучшее, как после этого ей не доверять? Бывало, будучи еще детьми, мы делились с ней всем самым заповедным и важным, но подростав, начали всё скрывать. Никто нас так не утешит и не даст такой дельный совет, как мама, она всегда будет рядом во что бы то ни стало.Она будет на нашей стороне всю жизнь, она наш лучший друг-наша мама. P.S.На всякий случай проверь орфографические и грамматические ошибки,и можешь, за потребностью, перестроить некоторые предложения (или вообще удалить их из текста).
1)Так как персонажи приняли Хлестакова за ревизора которому было поручено проводить проверку, то есть выполныть обязанности ревизора, произведение назвали Ревизор. 2) В 30-е годы XIX века Гоголь серьезно задумывается о будущем русской комедии. Писатель считает, что комедия выполнит своё назначение только тогда, когда идея произведения выявится в системе образов, в композиции, в сюжете, а не в прямых словесных назиданиях, с наказанием пороков на глазах зрителей. Гоголь обратился к Пушкину: «Сделайте милость, дайте какой-нибудь сюжет, хоть какой-нибудь, смешной или несмешной, но русский чисто анекдот. Рука дрожит написать тем временем комедию» . В ответ на Гоголя Пушкин рассказал ему историю о мнимом ревизоре, о забавной ошибке, которая повлекла за собой самые неожиданные последствия. На основе этой истории Гоголь написал свою комедию «Ревизор» . Над текстом комедии писатель работал 17 лет. История была типичной для своего времени. Известно, что в Бессарабии приняли за ревизора издателя журнала «Отечественные записки» Свиньина. В городе Устюжна, на другом конце России, некий господин, выдав себя за ревизора, обобрал весь город. Были и другие подобные истории, о которых рассказывают современники Гоголя. То, что пушкинский анекдот оказался столь характерным для русской жизни, делало его особенно привлекательным для Гоголя. Он писал в «Петербургских записках 1836 года» : «Ради бога, дайте нам русских характеров, нас самих дайте нам, наших плутов, наших чудаков на сцену их, на смех всем!» . В основе сюжета комедии – переполох среди чиновников, их стремление скрыть от ревизора свои «грешки» . Героем комедии стала чиновничья масса. Гоголь осмеял тёмные стороны российской действительности: произвол власти, взяточничество, невежество, хамство, казнокрадство. название " Ревизор" 3)Значение произведения " Ревизор в том, что Комедия оказала значительное влияние на русскую литературу в целом и драматургию в частности. Современники Гоголя отмечали её новаторский стиль, глубину обобщения и выпуклость образов. Произведением Гоголя сразу после первых чтений и публикаций восхищались Пушкин, Белинский, Анненков, Герцен, Щепкин.
Однією з найкращих новел О’Генрі справедливо вважається новела «Останній листок». У творі захоплюють своєю чистотою та щирістю почуття самовідданості та безкорисної дружби між старим самотнім художником і молодими дівчатами.
Головні персонажі новели — Джонсі та Сью. Це молоді дівчата, які, наче сестри, поділяють разом усі свої радощі та незгоди, домівку та їжу. Їхня дружба була по-справжньому міцною, бо кожна з дівчат була готова на самопожертву заради іншої. Жилось їм дуже важко, заради грошей їм доводилося брати замовлення на малюнки, проте їхніх мізерних заробітків ледве вистачало на сплату за рахунками. Тому незвичайно важким випробуванням для дівчат стала тяжка хвороба Джонсі. Грошей на ліки у дівчат не було, як і не було можливості їх заробити. Дівчина була змушена залишитися віч-на-віч з хворобою, без до . Єдиною підтримкою для неї стала дружба Сью та старого художника Бермана.
Самотнього п’яничку Бермана пов’язувало з дівчатами щире бажання до . Він опікувався молодими художницями, бо того потребувала його душа. Не як досвідчений художник а як людина, що почуває себе самотньо, він поспішав знайти застосування своїм невитраченим батьківським почуттям. Берман щиро бажав полегшити дівчатам життя і хвилювався за них більше, ніж за самого себе. Головною мрією Бермана було створення картини, яку б визнали справжнім шедевром. Але життя закінчувалося, а мрія так і залишалася мрією.
Хвороба поступово знесилювала Джонсі, і її думки вже зверталися не на те, як одужати, а як полегшити життя своїй подрузі та старому художнику. Джонсі стала відмовлятися від їжі, бо заробляти на неї було дуже важко. Вона вже не мала сумніву, що скоро вмре і навіть намітила коли: як за вікном впаде останній листок з виноградної лози. Була пізня осінь, вітер та дощ за вікном кімнати зривав все більше і більше виноградних листків, все менше і менше надій залишалося у Джонсі на одужання.
Але останній листок витримував будь-яку негоду і не хотів злітати. Своєю стійкістю він додавав дівчині наснаги до життя. Хвороба потроху відступила, і Джонсі одужала. Та тільки набагато пізніше вона дізналася, що останній листок був не на лозі, а на протилежній стіні. Намалював його старий Берман, який не хотів, щоб надія залишала дівчину.
Невдовзі Берман помер від запалення легень, адже малював листок під проливною зливою, але помер з почуттям, що його життя не пройшло марно, що він все ж таки встиг намалювати справжній шедевр — останній листок на стіні, який врятував життя юній дівчині. І нехай цей шедевр був не такий, як зазвичай, але він став значніший, ніж усі шедеври людства, разом узяті.