Тема любви - одна из вечных тем в . каждый писатель освещает ее по-своему, но есть произведения, ставшие образцами раскрытия этой темы. когда речь идет о любви молодых людей из семей, которые враждуют между собой, мы сразу вспоминаем шекспировских героев - ромео и джульетту. любовь ромео и джульетта, светлое, чистое и жертвенное, расцвело во времена феодальной вражды. в тех условиях оно было вызовом всему обществу, без преувеличений его можно назвать даже героическим. роды монтекки и капулетги были непримиримыми противниками, поколение за поколением участвовало в борьбе, когда вдруг сама природа подарила их потомкам неожиданное чудо: двое встретились и полюбили друг друга. тогда все условности, старая мораль, даже опасность оказались неважными. именно таким и должен быть настоящая любовь, именно в этом и скрывается его победная сила. льется кровь, обстоятельства заставляют ромео стать против собственной воли убийцей, он вынужден бежать, вообще все темное и злое противостоит этому чувству, все будто призвано мешать влюбленным. но ромео способен рискнуть жизнью только ради того, чтобы увидеться с джульетта, умышленно затягивая встречу. джульетта также готова пойти на риск во имя любви, принимая зелье, которое ей сымитировать собственную смерть: только так она получала возможность вырваться из паутины условностей и внешних обстоятельств. любовь имеет большую ценность, чем жизнь, по мнению обоих влюбленных. жизнь ничего не стоит, если нельзя быть вместе.так их чувство оказывается сильнее смерти, хотя только смерть позволяет им объединиться. герои погибают, но на самом деле это не поражение, а победа любви. проигрывает старая мораль вражды: трагическая развязка личной судьбы ромео и джульетта примиряет старшее поколение монтекки и капулетги. "нет повести печальнее на свете, чем повесть о ромео и джульетте", - утверждает в конце пьесы шекспир. но эта печаль - светлый, а трагедия в целом - оптимистичная. обстоятельства не уничтожили любви, не разъединили ромео и джульетту. мораль любви - а любовь всегда символизировало именно жизни - приходит в мир и утверждает новые ценности, пусть даже столь дорогой ценой, дарит надежду на лучшее. несмотря на все, жизнь побеждает смерть, а любовь - ненависть.
Учому ж різниця між поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. вже в першій частині твору поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. його думи несуть його, куди він захоче, за своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить поетові. поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдові важко це зрозуміти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був він гордий та завзятий,але ж тільки на упертістьта на гордощі багатий.у житті ж бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. і здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, ілюзіями: я б віддав отой химернийтвій таємний світ надхмарнийза наземне справжнє графство,за підхмарний замок гарний.але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова: довго й лицар слухав пісню,далі мовив на відході: «що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! » пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: поет йому завоювати серце коханої за серенади, пісні поета війську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. але, як виявляється, лицар бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. але поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: не поет, у кого думкине літають вільно в світі,а заплутались навікив золотії тонкі сіті.не поет, хто забуваєпро страшні народні рани,щоб собі на вільні рукизолоті надіть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. за словами лесі українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова». твір лесі українки «давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — поетом і лицарем бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.
