Головний герой роману «П’ятнадцятирічний капітан» - Дік Сенд. Він був сиротою, виріс у дитячому будинку. Хлопчик був дуже обдарованим. У чотири роки він навчився читати, писати й рахувати. Ще змалечку його вабило море. У вісім років він пішов юнгою на корабель, який плавав у Південних морях. Тут він став навчатися моряцького ремесла. Офіцери залюбки ділилися своїми знаннями та досвідом із допитливим, здібним хлопцем. Згодом капітан Халл познайомив відважного хлопця- з каліфорнійським судновласником Джеймсом Уелдоном. Той зацікавився сиротою і віддав Діка до школи в Сан-Франциско. У школі Дік особливо захоплювався географією та історією подорожей. На китобійній шхуні «Пілігрим» Дік був матросом. Адже справжній моряк повинен добре знати і китобійний промисел. Дік був щасливий, що вирушив у плавання на судні свого благодійника Джеймса Уелдона. Кораблем командував його покровитель капітан Халл. Робота моряка підготувала хлопця до життєвої боротьби. У п’ятнадцять років він уже міг брати на себе відповідальність і доводити до кінця свої задуми.На борту «Пілігрима» також перебували місіс Уелдон, її,маленький син Джек, зен Бенедикт. Пізніше у відкритому океані на уламках судна «Пілігрим» підібрав п’ятьох негрів. Приємне життя на шхуні перервав трагічний випадок. Капітан Халл, боцман і матроси загинули під час полювання на кита. На борту «Пілігрима» залишився лише один моряк - Дік Сенд, п’ятнадцятирічний новачок. Тепер він став капітаном. Юнак розумів, яку велику відповідальність бере на себе. Але іншого виходу не було. Дік Сенд багато чого вмів робити на кораблі, однак йому ще бракувало знань. Йому важко було визначити місцеперебування корабля в океані, проте він не злякався. Він розумів, що доля корабля і всіх його супутників була у його руках.І Дік зміг би привести шхуну до берегів Америки, якби не підступність Негоро. Кок Негоро підклав під єдиний на кораблі компас шматок заліза. Через це стрілка почала показувати неправильний напрямок. Тому замість Америки корабель прибув до Африки. Коли судно підходило до африканського берега, здійнявся сильний вітер. Тільки завдяки винахідливості юного капітана усі пасажири опинилися на березі неушкодженими, хоча «Пілігрим» розбився. Багато небезпечних пригод довелося пережити команді «Пілігрима» в Африці. Але і на суші Дік відчував себе відповідальним за долю людей, які довірилися йому. Потрапивши в неволю, він переживає за долю місіс Уелдон та маленького Джека більше, ніж за власне життя. Він ні на мить не залишає надії на втечу з полону та повернення до Америки разом зі своїми друзями.Нарешті у цій небезпечній подорожі настав щасливий кінець. Дік Сенд, місіс Уелдон, Джек, кузен Бенедикт, Геркулес повернулися до Каліфорнії. Але цей щасливий кінець не прийшов сам собою. За нього боролася вся команда «Пілігрима». А той, хто сміливо долає перешкоди, завжди перемагає. Після повернення у Сан-Франциско юнак завзято взявся до навчання. У вісімнадцять років він із відзнакою закінчив мореплавну школу і став капітаном. У мене немає сумнівів у тому, що Дік Сенд буде прекрасним капітаном. Бо він ніколи не пасує перед труднощами, ніколи не залишає товаришів у біді, сміливо зустрічає небезпеку та любить море.
Объяснение:
Если я понимаю это то это про эту повесть?
Хорошее Дело жил в небольшой длинной комнате в задней части дома Кашириных. Это был очень тихий, замкнутый, малоразговорчивый человек. Никто точно не знал, кто он, откуда и чем занимается. Комната, которую он снимал, была вся заставлена банками и бутылками с разноцветными жидкостями, толстыми, непонятными книгами. Человек этот целыми днями колдовал над какими-то загадочными чертежами, что-то все смешивал в баночке, которую время от времени ставил на огонь. Из-за неясного рода занятий он казался подозрительным, и все поэтому его сторонились и недолюбливали. Хорошим Делом его назвала бабушка. Когда она приглашала его поесть или выпить чаю, он непременно отвечал: «Хорошее дело». Тайна всегда притягательна. Поэтому неудивительно, что любознательного Алешу тянуло к Хорошему Делу. К тому же близорукие глаза этого человека казались мальчику удивительно добрыми. Первое близкое знакомство с необыкновенным человеком не принесло Алеше радости — тот предложил ему сделать медный шарик для игры в обмен на дружбу. Это очень огорчило мальчика. Но, как потом выяснилось, человек сделал это для того, чтобы избежать дедовой порки. С Хорошим Делом Алеше было легко и Они много беседовали, и беседы эти доставляли мальчику несказанное удовольствие. Слова «страшно один», которые постоялец сказал про себя в разговоре с бабушкой, потрясли мальчика, в них «было что-то понятное мне, тронувшее меня за сердце…». С Хорошим Делом Алеша всегда был откровенен и честен. Человек ценил это, потому что сам был именно таким. Но вскоре дед, боявшийся плохого влияния на Алешу со стороны своего постояльца, выселил его. Вспоминая это, мальчик говорит: «Так кончилась моя дружба с первым человеком из бесконечного ряда чужих людей в родной своей стране, — лучших людей ее…»