Во время пожара дед растерялся, пришел в отчаяние.Он начинал то тихо выть, то оглушительно кричать, давал бессмысленные приказания. Увидев, что бабушка бежит прямо в огонь за купоросом, он Григорию Ивановичу приказывает остановить ее, сам же ни одного шага не делает в сторону бабушки. При коня он выпускает повод из рук и бросается в сторону, приказывая бабушке остановить обезумевшее от страха животное.
На двор выбежал Шарап, вскидываясь на дыбы, подбрасывая деда; огонь ударил в его большие глаза, они красно сверкнули; лошадь захрапела, уперлась передними ногами; дедушка выпустил повод из рук и отпрыгнул, крикнув:— Мать, держи!Она бросилась под ноги взвившегося коня, встала пред ним крестом; конь жалобно заржал, потянулся к ней, косясь на пламя.
Когда нянька , что не смогла отыскать Алешу, он прогоняет ее, не заботясь об исчезновении мальчика.
Объяснение:
Начался пожар, у меня начала нарастать паника.Я начинал выть и кричать от отчаяния и давать странные приказы.. Когда я увидел, что бабушка бежит в огонь за купоросом, то сказал Григорию Ивановичу её остановить. При коня, я выпустил поводья, так как животное взбесилось и я сказал бабушке усмирить его.
На двор выбежал Шарап, вскидываясь на дыбы, подбрасывая меня; огонь ударил мне в глаза, они красно сверкнули; лошадь захрапела, уперлась передними ногами; Я выпустил поводья из рук и закричал::— Мать, держи!Она бросилась под ноги взвившегося коня, встала предо мной крестом; конь жалобно заржал, потянулся к ней, косясь на пламя.
Когда нянька пришла жаловаться, что не нашла Алёшу, я прогнал её, так как я был зол на всех и мне было всё равно куда он делся.
Мне будет приятно, если отметите ответ как лучший :)
Объяснение:
Вранці, прокинувшись, ми побігли до озера вмитись. І тут Митько став, мов укопаний, а я з розгону наштовхнувся на нього.
- Дивись, — тихо сказав він мені.
На вогкому піску коло самої води хижо вимальовувались відбитки здоровенних і страшних лап.
- Як у крокодила, — визначив я, нервово озираючись на озеро.
- Значить, не збрехав, — хрипко додав Митько. Це дало поштовх до роботи Митьковому мозкові.
Або другий варіант цікавого епізоду
— А що, якби ми його справді побачили? — якось запитав я. Ми сиділи біля нашого куреня і дивились, як ніч спадає на ліс.
- Треба було б спробувати спіймати, рішуче відповів Митько.
- Скоріше воно тебе спіймає.
- Тоді хоча б сфотографувати.
- Це я вже чув. А потім?
- Потім здати фотографію до Академії наук із описом усіх наших пригод. Класифікувати його за фотографією — це неважко. Оце було б відкриття! Адже не кожен день ловлять тварин, яких вважають давно вимерлими. Подумай тільки, вимерлими десятки мільйонів років тому. Уявляєш, вмикає наша Семенівна радіо, а там: "Урядове повідомлення: учні шостого "Б" класу середньої школи міста Києва Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко в результаті тривалого пошуку…" Якщо через одну латимерію свого часу такий галас зчинили, то що вже казати про нашого, — він ледь порожевів, — Митькозавра. Може, ще й по медалі…