Я считаю, что самым любопытным героем комедии Николая Васильевича Гоголя "Ревизор" является почтмейстер Иван Кузьмич Шпекин. В подтверждение этому можно привести слова самого персонажа из текста: "...смерть люблю узнать, что есть нового на свете. Я вам скажу, что это преинтересное чтение. Иное письмо с наслажденьем прочтешь — так описываются разные пассажи...". Это говорит о том, что письма часто вскрываются, прочитываются, даже изредка не доходят до адресата. Однако, именно это в будущем сыграло ключевую роль. Если бы письмо Хлестакова своему приятелю не было бы вскрыто, жители городка еще долго пребывали бы в неведенье о том, кто был "ревизором". Дочь городничего Марья Антоновна еще долго ждала бы своего "жениха", а потом отчаялась... В любом случае, почтмейстер Шпекин раскрыл обман, сам того и не желая. Нужно заметить, что сам городничий подталкивает Ивана Кузьмича к таким действием. Доказать это можно словами из текста: "Послушайте, Иван Кузьмич, нельзя ли вам, для общей нашей пользы, всякое письмо, которое прибывает к вам в почтовую контору, входящее и исходящее, знаете, этак немножко распечатать и прочитать: не содержится ли в нем какого-нибудь донесения или просто переписки. Если же нет, то можно опять запечатать; впрочем, можно даже и так отдать письмо, распечатанное." Я считаю, что даже без "совета" Шпекин непременно вскрыл бы письмо:это такая возможность узнать тайны самого ревизора!
Відповідь:
Пояснення:
Однією із найпопулярніших п’єс Бернарда Шоу є його драма «Пігмаліон». Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п’єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов’язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.