в лирике и.а.бунина 1903-1909 годов заметное место занимает стихотворение "вечер"(1909 г.) - образец пейзажной лирики, отмеченной четкостью рисунка, пластичностью в сочетании эпического и лирического начал, глубокой философичностью. стихотворение, написанное в форме сонета (два катрена, два терцена), предполагает наличие глубокой философской направленности. по бунину, " писателя форма неразрывно связана с содержанием и рождается сама собой из содержания". "вечер" - это не просто пейзажная зарисовка, а сплетение нравственно-эстетических и философских воззрений поэта. ненасытное жизнелюбие, чувство органической причастности к миру природы, что составляет бунинскую философию единства бытия, желание поэта "вместить в созвучия и звуки" свое осмысление счастья с наибольшей полнотой отразились в данном стихотворении. певец молодости и счастья, бунин смог передать в нем многочисленные образно-чувственные переживания, ощущения эмоционального и духовного плана. поэтому название стихотворения - "вечер" - нельзя рассматривать как желание поэта зафиксировать временные моменты, в другом - показать состояние лирического героя, богатство его внутреннего мира, открытость его души ("окно открыто") для восприятия полноты счастья.
что выделяет взгляд поэта в открывшейся перед ним картине? осенний сад за сараем, бездонное небо, сияющие облака. привычный, ничем особым не выделяющийся пейзаж, но четко обозначенный этими несколькими скупыми мазками. два катрена раскрывают перед нами мир природы, данный в двух параллелях: мир земли ("сад осенний за сараем") и мир неба, чистого, "бездонного", с сияющим облаком. третья строфа вводит в пейзажную зарисовку открытое окно и севшую на него птичку, а последняя открывает далекую перспективу: вверху - опустевшее небо, внизу - молотилку на гумне. так создается в нескольких штрихах, сдержанных и неброских, целостный мир - мир вещный, связанный с человеком (молотилка, гумно), мир природный (сад, небо, облако, птичка), построенный на параллели "небо-земля", и мир внутренний - мир лирического героя, вначале стороннего наблюдателя за окружающим миром, затем осознавшего себя неотъемлемой его частью. поэтому и не случайным оказывается параллелизм внутри каждой строфы (мир внешний, конкретно-предметный - "я" лирического героя). бунин не только хорошо видит и знает внешнюю оболочку бытия, но и отображает духовную глубину, которая скрывается за ней. его влечет некая тайна, которую он желает постигнуть, исследуя зримый мир.
Объяснение:
Сью та Джонсі - дві подруги, яких поєднує життя. Вони, як сестри, поділяють разом і домівку, і їжу, свої незгоди та радощі. їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана. Старого Бермана пов’язує з дівчатами почуття щирого бажання до . Його опікування молодими художницями виникло із потреб його душі і як досвідченого художника, і як людини, яка почуває себе самотньо і під кінець життя поспішає витратити свої батьківські почуття. Він намагається полегшити дівчатам умови існування і хвилюється за них більше, ніж за себе.
Головною мрією всього життя художника Бермана було написання такої картини, яку б визнали шедевром. Але життя пройшло, а шедевр так і залишився мрією.
Хвороба Джонсі поступово знесилювала дівчину, її думки вже зверталися не на те, як до собі, а як полегшити життя своїм друзям, і зробити догляд за собою менш обтяжливим для них. Джонсі відмовляється від їжі, яку так важко було заробити для неї Сью. Вона вважає, що вмре скоро - тоді, як впаде останній виноградний листочок за вікном. Буря та вітер зриває листя з виноградної лози під вікном дівчат, і чим менше стає листя, тим менше стає надія Джонсі вилікуватися. Але останній виноградний листок витримує негоду. Він не хоче злітати з гілки і своєю стійкістю додає Джонсі наснаги до життя. Ії хвороба потроху відступає, і дівчина одужує. І лише після одужання вона дізнається, що цей стійкий до дощу та вітру листочок насправді намальований на стіні. Старий художник Берман намалював його, щоб надія не покинула людину, яка була для нього дорога.
Старий Берман гине від тієї ж хвороби, яка знесилювала Джонсі. Такою була ціна за його до . Але він вмирає з почуттям, що життя не пройшло безцільно, адже він таки намалював свій «шедевр» - виноградний листок, який врятував життя. І нехай цей шедевр не такий, як йому думалося усе життя, але він для нього значніший, ніж усі шедеври людства.
Таким є «останній виноградний листок» і для нас, бо життя людини завжди стоїть вище за будь-який шедевр. І ця романтична новела ОТенрі показує нам, що є шедеври, важливіші за всі художні багатства - це людяність, щира любов до ближнього та самопожертва