Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
Во многих стихотворениях Лермонтова: «Утес», «На севере диком стоит одиноко», «Парус», «И скучно, и грустно, и некому руку подать…» – звучат мотивы грусти и одиночества. Но особенно ощутим этот мотив в стихотворении «Выхожу один я на дорогу». Перед отъездом поэта в Пятигорск В.Ф. Одоевский подарил ему записную книжку с пожеланием исписать ее всю. После смерти Лермонтова эта книжка была обнаружена, среди других стихов там было и «Выхожу один я на дорогу»[49 - Рез З.Я. М. Ю. Лермонтов в школе. Л., 1963, с. 106.]. Произведение было написано в 1841 году, за несколько дней до гибели поэта.
В стихотворении наиболее полно отразились особенности лирики Лер-монтова, приемы его письма. Взгляд поэта сосредоточен не столько на внеш-нем мире, сколько на душевных переживаниях человека. Он обнажает борьбу противоречивых мыслей и влечений. Жанр произведения – лирический мо-нолог, искренняя исповедь, себе же задаваемые вопросы и ответы на них: Что же мне так больно и так трудно? Жду ль чего? Жалею ли о чем? Поэт глубоко и тонко раскрывает психологию лирического героя, его мгновеные настроения и переживания. Композиция стихотворения делится на две части. В первой – велико-лепный пейзаж. Изумительные метафоры, живописующие красоту и тихую зачарованность южной ночи: (звезда с звездою говорит; пустыня внемлет богу). Начиная с третьей строфы, автор обращается к Рифмовка перекрестная. Строфы представляют собой четкие четверостишия. Все это придает особую мелодичность и плавность стиху.c воим мыслям и тре вожным раздумьям. Смятение его души очень образно передают восклица-тельные предложения, умолчания. Все устремлено в будущее, в мечту.
Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.