Сподіваюсь, що й особисте її життя складеться вдало: адже не всі ж чоловіки такі «товстошкірі тварини», як Хіггінс. І вона не розчарувалася в тому, що кохання існує і воно підносить людину, робить її кращою, благороднішою. Слід тільки знайти його. Хоча претенденти на її руку й серце вже є: Фредді, чи, можливо, полковник Пікерінг. Але, як би не склалася доля, головне те, що Еліза ніколи не і може повернутися до минулого. Вона це відчула, коли, образившись на холодність і байдужість до її долі професора Хіггінса, вночі залишила його будинок і зустрілася з дівчиною із лондонських низів. Вона доклала усіх зусиль, щоб твердо стати на ноги, нікому за це не завдячуючи. Лише собі і своїм старанням. І, що не менш важливо, вона завжди буде почувати себе людиною, для якої найважливіше — почуття її власної гідності.
Зло, по Булгакову, не в имеющих власть, не в правительстве, не в том или ином социальном устройстве, а в людях. Зло в том, что люди человечески слабы, ничтожны, трусливы, они не могут быть счастливыми. Как же победить зло? Для этого нужно прежде всего утвердить в обществе торжество принципа справедливости, то есть неотвратимости разоблачения и наказания непрофессионализма, недобросовестности, подлости, подхалимства, лжи. Однако окончательное добро могут внести в мир лишь любовь и милосердие: именно их призывает положить в основу человеческих отношений и общественного устройства Булгаков.
Как же вошло добро и зло в жизнь Мастера и Маргариты? Они жили в мире, наполненным злом. В мире, где блаженствовали взяточники, а честным людям не было хода. Соединяет их на время, а потом навсегда сам сатана. Бесспорно, что в отношении их Воланд совершил добро: он им уйти от мелкой, пошлой, исполненной суеты и страха жизни, дал возможность осуществиться их великой любви. Самое удивительное понимание добра в романе — это в проповеди Иешуа. Он всех называет “добрыми людьми”, даже Марка Крысобоя, к которому неприменимы представления о гуманности. Иешуа прощает даже прокуратора, являвшегося его косвенным убийцей, причем прощать настолько естественно для натуры Иешуа, что это не выглядит какой-то жертвой, а предстает как органичное свойство его натуры, живущей вне законов зла. Однако можно заметить, что булгаковский Иешуа, в отличие от евангельского Иисуса Христа, не совершая зла, в то же время и не творит добра. И в этом, видимо, проявляется особый замысел автора. Я считаю, что сам роман является опровержением того, как понимает Иешуа добро. Булгаков изображает людей в большинстве своем мелкими, эгоистичными, не к добру. И Аннушка, пролившая масло, и бездарная писательница Штурман Жорж, и Никанор Иванович Босой, взяточник-управдом, — словом, почти все герои этого романа заняты только своими мелкими делишками. Этих людей не изменило ни пришествие Иисуса Христа, ни пришествие сатаны и лишь иногда, как отдельные искорки во мраке, в жизни появляются крупицы добра (“...люди как люди... и милосердие иногда стучится в их сердца”). Неслучайно почти все добро, совершаемое на страницах романа, — дело рук Воланда, но не Иешуа. Видимо, булгаковское понимание человека не подразумевало приложения евангельского идеала к нашей земной, грешной жизни. На меня роман “Мастер и Маргарита” произвел тяжелое и смутное впечатление отсутствием четкой границы между добром и злом. Я считаю, что в настоящей жизни между добром и злом гораздо большая дистанция, чем это показано у Булгакова.
Сподіваюсь, що й особисте її життя складеться вдало: адже не всі ж чоловіки такі «товстошкірі тварини», як Хіггінс. І вона не розчарувалася в тому, що кохання існує і воно підносить людину, робить її кращою, благороднішою. Слід тільки знайти його. Хоча претенденти на її руку й серце вже є: Фредді, чи, можливо, полковник Пікерінг. Але, як би не склалася доля, головне те, що Еліза ніколи не і може повернутися до минулого. Вона це відчула, коли, образившись на холодність і байдужість до її долі професора Хіггінса, вночі залишила його будинок і зустрілася з дівчиною із лондонських низів. Вона доклала усіх зусиль, щоб твердо стати на ноги, нікому за це не завдячуючи. Лише собі і своїм старанням. І, що не менш важливо, вона завжди буде почувати себе людиною, для якої найважливіше — почуття її власної гідності.