Моє враження від новели рея бредбері "посмішка" коли я читаю новели рея бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети земля та її "хазяїв". письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. людство, з точки зору бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу землі, маленького куточку всесвіту, створеного богом для щастя людини. поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. планета спотворена останньою війною. міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. люди в якомусь лахмітті, брудні. вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. у них нема майбутнього. що ж у них залишилось? тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "мона ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням. жінка на полотні дивилась на цей натовп навів людей і всміхалась таємничо-печально. хлопець теж дивився на її посмішку, і серце його калатало у грудях, а в душі звучала музика. більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. вона красою своєю пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно вмерли. він не міг ганьбити красу. а далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. це апофеоз відлюдності. "у натовпі вили, а руки клювали портрет, мов голодні птахи." тому вдалось у цьому дикому натовпі вирвати і собі шматок картини. ховаючи його, він стиснув руку біля грудей. схлипуючи, том побіг туди, де тепер був його дім, якщо залишки силосної башти можна було ним сім'я зустріла його хропінням та стусанами спросоння. у місячному сяйві том розтулив пальці, розглядів шматок замальованого полотна і побачив посмішку. вона лежала на його долоні. хлопчина дивився на неї і повторював про себе: "посмішка, чудова посмі"дивіться також "усмішка" (повний текст) "усмішка" () розкажіть, якими були свята у городян (та інші запитання) біографія рея бредбері закривши очі, том продовжував бачити її в темряві. ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. а світ був так закінчується оповідання. страшна кінцівка, безутішна, як темна ні але автор ніби залишає шматочок надії. вона, надія, живе в серці дитини. воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадає добра, любові, злагоди і відновлення. наполегливо звучить в цьому оповіданні думка достоєвського "краса врятує світ". бредбері стверджує, що у людства є надія. і вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. але ж як мало залишається таких чистих душ і серед дітей. сучасність лякає мене — відлюдками, яких змалював в майбутній долі людства письменник. не дай нам, боже, дожити до таких часів!розповісти цвірінькнути поширити вподобати дивіться також: "усмішка" (повний текст) "усмішка" () розкажіть, якими були свята у городян (та інші запитання) інші шкільні твори до тексту "усмішка" біографія рея бредбiрi .
Cочинение «Хлестаков и хлестаковщина»Образ Ивана Александровича Хлестакова - один из самых характерных и замечательных в творчестве Гоголя, "любимое дитя его фантазии". В нем сказалась страсть художника к гиперболе, преувеличениям почти гротескным, любовь к изображению "многосторонних" (в ноздревском смысле) характеров. И образ мыслей Ивана Александровича типичен для большинства героев Гоголя: алогичность, бессвязность его речей просто ошеломляют. И, конечно, с образом Хлестакова связана некоторая "чертовщина", налет фантастичности. Ну, действительно, не наваждение ли: солидный и опытный городничий принимает "фитюльку" за "значительное лицо". Мало того, весь город вслед за ним в припадке умопомрачения несет "ревизору" дань, умоляет о защите, старается "умаслить" этого ничтожного человечка. Сюжет комедии прост и гениален. Особая, гоголевская черта в нем - отсутствие со стороны мнимого ревизора каких-либо сознательных действий, чтобы обмануть чиновников. Он сам попадает в непредсказуемую ситуацию и ведет себя в соответствии с ней. Если бы Хлестаков был мошенником, глубина замысла исчезла бы Главное здесь то, что охваченные страхом чиновники сами себя обманывают ("сами себя высекли"). Но в такой ситуации на месте ревизора необходим человек, наделенный совсем особыми свойствами. Да нет, помилуйте. Свойства эти - самые обыкновенные. Ну, например, желание порисоваться, сыграть роль чуть повыше той, что человеку "предназначена". Ведь это же свойственно каждому из нас "хоть на минуту", по мнению Гоголя. Феерическая сцена вранья на приеме у городничего проявляет это качество героя с невиданной силой. Из служащего, который "только переписывает", он за несколько минут вырастает почти до "главнокомандующего", который "всякий день во дворец ездит". Хлестаков - гении вранья, он переживает свой звездный час. Гомерический размах ошарашивает присутствующих "тридцать пять тысяч курьеров" несутся во весь опор, чтобы разыскать героя, без него некому управлять департаментом. Солдаты при виде его "делают ружьем". Суп в кастрюльке едет к нему из Парижа. Во мгновенье ока, как сказочный джинн, он строит и рушит целый фантастический мир - мечту современного меркантильного века, где все измеряется сотнями и тысячами рублей. Речь Хлестакова отрывочна, он заговаривается, но скачет дальше во весь опор: "Да что, в самом деле? Я такой! Я не посмотрю ни на кого... Я говорю всем: "я сам себя знаю, сам. Я везде, везде...". Но что это? Все решится тоже как в сказке: "Как взбежишь по лестнице к себе на четвертый этаж..." Нет, нет, он уже опомнился: "Что ж я вру, я и позабыл, что живу в бельэтаже". Но сейчас его время. Он - герой-любовник, очаровывающий мать и дочь, зять городничего. Он - «значительное лицо», которому смиренно предлагают взятки. И с каждой взяткой Иван Александрович приметно меняется. Он входит во вкус. Он уже осознал себя в новой роли, и она герою по душе. Если у первого посетителя он застенчиво просит взаймы, оправдываясь: "в дороге издержался", то от Бобчинского и Добчинского он сразу требует: "Денег нет у вас?" И исчезает Хлестаков особенным образом. Это "фантасмагорическое лицо", "как лживый олицетворенный обман, унеслось вместе с тройкою бог весть куда" (Гоголь). Ведь это лишь мираж, призрак, порожденный нечистой совестью и страхом. Итак, что же такое "хлестаковщина"? Это воплощение желания сыграть роль повыше той, что тебе предназначена, но и воплощение пустоты существования. Ничтожество, возведенное в N-ную степень, "возникшая до высшей степени пустота", по удивительному выражению Гоголя. Да, прекрасен образ Хлестакова - великое создание Гоголя. Он весь вдохновение, полет. Это собрание многих качеств. В нем и маленький чиновник, и великий фантазер, и простодушный человечек, вдохновенно и счастливо лгущий. Но это и символическое, обобщенное изображение современного русского человека, "которой стал весь ложь, уже даже сам того не замечая". (Н.В. Гоголь).
мали страшний та похмурий вигляд