Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука. Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам … Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо. Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами. Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Белинский в статье, посвященной комедии Грибоедова “Горе от ума”, заметил, что “трагическое” заключается “в столкновении естественного влечения сердца” с долгом, в “проистекающей из того борьбе и, наконец, победе или падении”. Человек, находящийся в трагическом положении, испытывает глубокие внутренние страдания, которые порождены не столкновениями с какими-то внешними силами, ставящими под угрозу его важнейшие интересы, а внутренними противоречиями и борьбой, возникающими в сознании, в душе человека. Основные черты характера Печорина — “страсть к противоречиям” и раздвоенность личности. Противоречия проявляются во внешних обстоятельствах жизни героя: он называет себя “странствующим офицером с подорожной по казенной надобности”, “в черкесском костюме, верхом” он “больше похож на кабардинца, чем многие кабардинцы”. Что же касается его внутренних противоречий, то Печорин сам ощущает раздвоенность своей натуры, и ощущает трагически, хотя пытается это всячески скрыть. Как пишет в письме Вера, “никто не может быть так истинно несчастлив, как ты, потому что никто столько не старается уверить себя в противном”. Вот как понимает сам Печорин свою раздвоенность: “Я взвешиваю, разбираю свои собственные страсти и поступки с строгим любопытством, но без участия. Во мне два человека: один живет в полном смысле этого слова, другой мыслит и судит его... ” Герой чувствует себя духовным стариком и тут же добавляет, что на вид он мальчик. Окружающие говорят о его равнодушии (Вернер, Максим Максимыч) , а сам он ощущает свою странную чувствительность, власть, которую над ним имеет Мне кажется, что равнодушие Печорина вынужденное, под ним он старается скрыть свои чувства, чтобы не дать окружающим власти над собой. Он не верит людям, и сам страдает от этого. Печорин признается, что иногда понимает вампира, и добавляет, что хочет слыть и слывет “добрым малым”. Вообще, как он пишет в дневнике, “вся моя жизнь была цепью неудачных противоречий сердцу или рассудку”. Эта странная, болезненная двойственность характера Печорина, его стремление во всем всегда и всем противоречить говорит об отсутствии у него строгих критериев оценки событий и людей. Он может взглянуть на все с разных точек зрения, и любые его характеристики и объяснения будут ясными, точными, близкими к истине. Такую странность можно объяснить тем, что Печорин ни во что не верит, во всем сомневается. Он сам говорит, что имеет только два убеждения: то, что родился, и то, что когда-нибудь он умрет. Скептицизм и безверие порождают разлад в душе, чувствах и мыслях героя. Как писал Бердяев, “раздвоение подрывает силы личности”; Печорин постоянно чувствует трагичность этого. Он с горечью говорит о своей раздвоенности Мери и Максиму Максимычу, пишет о ней в журнале. На примере характера Печорина Лермонтов показал диалектичность натуры человека. Всю свою жизнь Печорин пытался обрести цельность, утраченную им еще в юности, когда жизнь была страстью, когда все волновало и манило своею тайной. Но страсть остыла — наступила обыденность. И этой-то обыкновенной жизни Печорин, как и всякий чувствующий человек, хочет избежать. Каким же он это делает? “Узнав хорошо свет и пружины общества”, Печорин “стал искусен в науке жизни”, но вскоре разочаровался в людях, в свете, общественной деятельности, науках. В нем родилось отчаяние, которое он почел за лучшее скрывать от всех. Печорин начал наблюдать за жизнью людей. В его дневнике записаны результаты этих наблюдений и тех психологических экспериментов, которые он время от времени проводил. Печорин дает афористичные определения счастью, удаче, поэзии, своей жизни. Они иногда противоречат тому, что он делает и думает (что вполне естественно для него) . Все эти определения основаны на знании своей психологии и психологии людей. Печорин делает страшное признание, что страдания и радости других людей “поддерживают его душевные силы”.
Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука. Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам … Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо. Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами. Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/chornilne-sertse-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua