Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу.
З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню.
Образ Дон Кихота стал вечным тоже благодаря своей универсальности: всегда и всюду есть благородные идеалисты, защитники добра и справедливости, которые отстаивают свои идеалы, но не в возможности реально оценить действительность. Возникло даже понятие «донкихотство» . Оно объединяет гуманистическое стремление к идеалу, энтузиазм, бескорыстие, с одной стороны, и наивность, чудачество, благосклонность к мечтаний и иллюзиям - из второго. Внутреннее благородство Дон Кихота объединяется с комизмом ее внешних проявлений (он полюбить простую крестьянскую девушку, но видит в ней только благородную Прекрасную даму) . Он считает своим долгом страждущим. Избитый и поверженный теми, кому хотел прийти на он поднимается, вновь садится на своего тощего коня и вновь отправляется в путь всем, кто, как он считает, нуждается в его участии. О себе он думает меньше всего, его мысли и дела направлены на бескорыстную людям. И вот уже четыре столетия подряд человечество пытается разобраться, кто же такой Дон Кихот — мудрец или безумец? Великий критик В. Г. Белинский, замечал: «Каждый человек есть немножко Дон Кихот; но более всего бывают Дон Кихотами люди с пламенным воображением, любящею душою, благородным сердцем, даже сильною волею и с умом, но без рассудка и такта (понимания) действительности» . «Вечные образы» в литературе освещают проблемы, которые всегда будут стоять перед человечеством, которые каждый человек решает для себя самая. Эти образы раскрывают и идеальные черты человеческой личности: ум и силу духу, свободолюбие и величие подвига у имени счастья людей.
Характеристика Івана Сили Іван Сила- це головний герой твору Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили". Він виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому ,бо не міг прогодувати малолітнього богатиря,адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті,Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді " легенько потряс " нахабу ,синка начальника;заступився за Міху Голого,вокзального злодіжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не привернути на себе увагу тренера Брякуса,який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки,тягати мішки на вокзалі,давав хлопцеві гроші,тренував,щоб той не зашкодив здоровью,виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель Брякусавразила Івана,адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті,яке він не розумів. Чесний,відкритий,благородний Іван, ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погіршив проти закону жанру,адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу.
З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню.
Объяснение: