У переліку найвидатніших поетів золотої доби римської літератури, у перших його рядках, фігурує ім'я Квінта Горація Флакка; автора багатьох гімнів, сатир, еподів, послань і звісно ж, од, на долю яких випала найбільша слава. Ознайомившись із цими творами, не виникає сумнівів, що вони належать перу гідного спадкоємця таких геніїв давньогрецької поезії, як Алкей, Сапфо, Анакреонт. До речі, свої вірші Горацій писав строфами, винахідниками яких були саме ці еллінські митці (сапфічна строфа, архілохова, асклепіадова...)
Кохання, задачі поезії, буття людини, природа, сільське життя — це головні теми творів великого римського поета, який писав свої вірші з особливим мелодизмом, ліризмом, наділяв їх ніжною благозвучністю й м'якістю. Особливо варто відзначити оду "До Мельпомени", присвячену музі драми й трагедії, музі театру. Із глибокою пошаною та любов'ю склав поет цей вірш, який став своєрідною рисою, проведеною Горацієм на певному етапі своєї творчості. В оді римський митець дякує музі Мельпомені, якій, за його ж словами, завдячує своїм визнанням і повагою до себе. Їй же адресовано жартівливий, повний тепла докір: "на кого в час народження впаде твій погляд дружній, тому не буде милим ані кулачний бій, ані кінські змагання" — жодна з традиційних чоловічих розваг не буде так цікавити й збурювати, як дивовижна краса природи й бажання увіковічнити її у своїх віршах.
Іншою з найвідоміших у Горація є ода "До Маілія Торквата", яка проносить у нашій уяві картини змін зими весною, останню — спекотним літом. Зелень трав і буйність вітру, шум річок, танці німф — на такому тлі слова поета про час, який викрадає наші блаженні дні, не здаються гіркими. Легкий, мов тінь дима, смуток і туга охоплюють читача, але поряд із цим ми бачимо в описах пор року й річного циклу алюзію на наше життя, що так само прекрасно, як і природа навколо нас. Роки людського буття увібрали в себе льодянисту красу снігу, буйність весни й пристрасть літа, мудрість і золото осені, із щедрими дарами якої нестрашно знов зустріти зиму, під сніговою ковдрою якої до нас прийде відпочинок. Але не варто також і забувати про те, що життя не вічне. Наявність цієї думки в нашій свідомості до нам не лише достойно зустріти свій кінець, але повно й максимально насичено проживати свої дні.
Объяснение:
1 Как проявили себя Гринев и Швабрин в главе «Поединок»?
В главе «Поединок» Гринёв и Швабрин проявили себя совсем по-разному. Гринёв вознегодовал на обманутую доверчивость и без колебаний принял вызов на дуэль. Он поступил импульсивно, но намерения его были чисты. Уже после, когда он узнал от Маши, что Швабрин сватался к ней, им овладела действительная ярость, потому что он понял всю ту низкую игру, что вёл его недавний приятель всё это время.
Швабрин показал себя человеком с предельно болезненным самолюбием, готовым ради удовлетворения злобной неприязни пойти на убийство. Он поступал, в отличие от Гринёва, обдуманно и сознательно провоцировал того на ссору. Оба оказались непримиримы, и попытки по-семейному их свести были явно несостоятельны.
2 Что нового вы узнали о них? Какие черты характера стали проявляться в Гриневе?
Сарказм Швабрина оказался только внешним проявлением тех тёмных страстей, что кипели в нём. Его уязвлённость проявила себя самым разрушительным Можно сказать, что Швабрин был законченным эгоистом, думающим только о своих желаниях и готовым ради прихоти расправиться с человеком.
Гринёв стал раскрываться как бесстрашный человек,— ведь было понятно, что его соперник намного более опытный дуэлянт, но ради сохранения своей чести и достоинства любимой девушки он без колебаний пошёл на поединок. Его столь сильно возмутило предательство и подлость Швабрина, что остальные соображения потеряли силу. Можно сказать, что это был его первый мужской поступок, несмотря на всю его неосмотрительность.
Гипербола-(преувеличение) например вырывание хвоста у лошади, беспрестанное совершение убийств бедняком, которые он не хотел совершать.