я думаю, що оповідання олдриджа джеймса «останній дюйм» – це історія про те, як важливо, щоб діти й батьки розуміли й любили один одного. головні герої оповідання – батько й син. батька кличуть бен. він був пілотом, але втратив роботу. а саме головне, мені здається, що він втратив свою сім’ю. його дружина залишила його, тому що не могла жити в аравії, де бен працював. вона виїхала на батьківщину. а його десятилітній син залишився з ним тільки тому, що джоанна вирішила не забирати його із собою: він був їй не потрібний. «так він і залишився ні із чим, якщо не вважати байдужої дружини, який він не був потрібний, так десятилітнього сина, що народився занадто пізно й, як розумів у глибині душі бен, чужого їм обом – самотньої, неприкаяної дитини, що у десять років почував, що мати їм не цікавиться, а батько – стороння людина, різкий і небагатослівний, не знаючий, про що з ним говорити в ті рідкі хвилини, коли вони бували разом».
мені дуже шкода хлопчика. я думаю, що це занадто важко для дитини – з дитинства почувати й думати, що ти нікому не потрібний, навіть своїм батькам. хоча бен іноді й пробував стати ближче до свого сина, звичайно це ні до чого не приводило. так, один раз він навіть хотів навчити дэви літати:
«бен якось спробував повчити хлопчика керувати літаком, і хоча син виявився дуже тямущим і досить швидко засвоїв основні правила, кожний окрик батька доводив його до сліз…»
я думаю, що бен просто не любив свого сина. він завжди мріяв, що заробить грошей і поїде в канаду в пошуках роботи. а його відправить до матері в нову ію. мені здається, що коли дитини люблять, то не прагнуть позбутися від нього, як тільки з’явиться можливість. і от коли старому льотчикові запропонували роботу, він вирішив взяти із собою сина. бен повинен був зняти для телекомпанії акул під водою, у їхній рідній стихії. знімати треба було в акулячій бухті, на червоному морі. коли вони летіли до бухти, то бачили навколо на багато кілометрів тільки пустелю: «усе було недвижимо й мертво. сонце випалювало тут усяке життя, а навесні на тисячах квадратних миль вітри здіймали на повітря маси піску й відносили його на ту сторону індійського океану, де він і залишався навіки на дні морському». от у якім небезпечному місці вони повинні були приземлитися: якби в них раптом зламався літак, то вони б загинули
під час польоту бен пошкодував, що взяв сина із собою: він уже не вірив, що вони зможуть полюбити один одного. коли вони приземлилися, батько як і раніше розмовляв із сином різким тоном. «бен знав, що тон у нього різкий, і завжди дивувався сам, чому він не вміє розмовляти із хлопчиком». я думаю, що це тому, що він не займався вихованням дитини з дитинства: «коли дитина народилася, почав ходити, а потім ставав підлітком, бен майже постійно бував у польотах і подовгу не бачив сина…». коли бен почав спускатися під воду знімати акул, те спочатку все йшло добре. але в другий раз скоїлося ихо. коли він прив’язував принаду, то вимазався кров’ю, і акула напала на нього. бен відбивався як міг і зрештою врятувався, зміг вибратися на берег. він був живий, але його руки й ноги були изранени, і він втратив багато крові. вибравшись, він знепритомнів, а коли отямився, то зрозумів: «справи його зовсім погані. але відразу зрозумів, що треба щось робити: якщо він умре, хлопчик залишиться один… єдиною надією врятувати хлопчика був літак, і дэви прийде його звістки. не було ні іншої надії, ні іншого виходу». я думаю, що тут він надійшов як теперішній чоловік. він, минаючи кров’ю, зробив всі, щоб урятувати сина. бен довго заспокоював хлопчика. спочатку він спробував прикрикнути на нього, але потім зрозумів, що син і так дуже наляканий, і з ним треба говорити спокійно й ласкаво. бен керував дэви, коли той перев’язував його й тяг до літака. коли вони добралися до машини, батько, щоб побадьорити його, сказав:
- у житті можна зробити все, що завгодно, дэви.
так він готовив сина до думки, що той зможе вести літак. коли вони забралися в кабіну, хлопчик уже перестав боятися й під керівництвом тата підняв машину в повітря. після зльоту, коли його батько знепритомнів, дэви виявився на великій висоті за штурвалом літака зовсім один. йому було дуже страшно, і в цьому немає нічого дивного: йому адже було всього десять років. але він був схожий по характері на свого батька – сильний духом і сміливий: «залишившись один на висоті в три тисячі метрів, дэви вирішив, що вже ніколи більше не зможе плакати. у нього на все життя висохнули сльози». так дитина стала зовсім дорослим
Объяснение:
Кульминацией поэмы Михаила Юрьевича Лермонтова «Мцыри» является поединок главного героя с барсом, где молодой человек в полную силу проявляет задатки смелого воина. После побега из монастыря Мцыри ведет жизнь в единении с силами природы. Они олицетворяют для него свободу, которой он так долго был лишен. Его не страшит даже мощная гроза, которая так напугала других обитателей монастыря: Глазами тучи я следил, Рукою молнии ловил, — с восторгом вспоминает он. Но силы природы могут быть враждебны человеку, и ему, чтобы сохранить свою жизнь, приходится вступать в схватку с ними. Таким нежданным врагом для Мцыри становится могучий хищник барс. Ночью, когда беглец отдыхал на лесной поляне… …Вдруг во ней Мелькнула тень, и двух огней Промчались искры… и потом Какой-то зверь одним прыжком Из чащи выскочил и лег, Играя, навзничь на песок. То был пустыни вечный гость — Могучий барс… И тут у Мцыри «сердце вдруг зажглося жаждою борьбы…».