"Подорож Гулівера" — чудовий твір англійського письменника Джонатана Свіфта, який приніс йому всесвітню популярність. Над цією книгою письменник працював майже п'ять років. Він поставив собі за мету зобразити і висміяти ненависні йому порядки Англії того часу. Саме фантастика до йому намалювати в алегоричній формі картину всього суспільства і створити окремі сатиричні образи, які повністю відбили його задум.Роман поділений на чотири частини, в кожній з яких герой твору Лемюель Гуллівер потрапляє в дивні незнайомі землі, переживаючи у своїх подорожах все нові захоплюючі пригоди.Спочатку Гуллівер потрапляє в країну ліліпутів — чоловічків, які в дванадцять разів менше, ніж звичайні люди. А насправді ліліпути — сучасники самого Свіфта. Маленькі чоловічки виглядають особливо смішними, намагаючись здаватися великими міністрами, сильними правителями і мудрими людьми, але маленький зріст тільки підкреслює їх жорстокість, жадібність і підступність. В деяких персонажах легко вгадується натяк на людей, які жили в ті часи. Наприклад, в імператорові Ліліпутії (крихітному людинку, считавшем себе монархом всіх монархів, прикрасою і температура Всесвіту і найбільшим з людей) сучасники Свіфта дізнавалися пихатого короля Георга I.З держави ліліпутів Гуллівер потрапляє в країну велетнів і сам немов перетворюється в ліліпута. Король країни ставить герою питання, які ставлять його в безвихідь. Справа в тому, що питання короля про політичне і громадське устрій країни сформульовані так, що на них можна дати лише конкретні відповіді. І ці відповіді характеризують англійське суспільство не з кращого боку. Цим автор спростовує існуючу легенду про мудрість і велич політичного ладу Англії тих часів.У третій частині Свіфт з до сатири висміює вчених, які проводять весь свій час у вивченні математики, астрономії і навіть їжу готують у формі геометричних фігур, при цьому вони зовсім не пристосовані до звичайного життя. Вони будують криві будинку, шиють незручну і непрактичну одяг.У четвертій частині твору герой потрапляє в країну розумних коней, що використовують в якості робочої сили двоногих істот — йеху, в яких Гуллівер з жахом дізнається людей. У непривабливих образах йеху відбилися егоїзм, жадібність, аморальність — риси, які, на жаль, автор часто гав в сучасному йому суспільстві.З до сатири і фантастичних прийомів Джонатан Свіфт висміяв у своєму творі буржуазне суспільство, його правителів, виступив з гострою критикою всього політичного і суспільного ладу сучасної йому Англії.
Князь Игорь Святославович Характеристика образа князя Игоря довольно интересна. Его описывают смелым, честным, прекрасно осведомленным человеком. Про него нельзя было сказать, что он сначала делает, а потом думает. Князь просчитывал каждый свой шаг, но, к сожалению, предупреждения и уговоры мудрых людей, окружавших Игоря, не остановили его. Мудрости, так необходимой Игорю, ему не хватало. Герой, к сожалению, ею не обладал. Мнение историков Как и в большинстве случаев, мнения ученых-историков не столь однозначны. «Слово о полку Игореве» не было исключением. Перед нами вновь два противоборствующих лагеря. На одной стороне - те, кто считает Игоря настоящим героем-патриотом, непоколебимо оборонявшим свою землю. Они считают, что летопись отображает всю Русь, а образ князя Игоря олицетворяет собой всех князей, правящих на Руси. Другие, наоборот, представляют его бездумным и безрассудным князем. Поход Игоря был заведомо обречен на провал, смысл такой жертвенности не ясен. Но все же в одном историки сходятся, Игорь так и не состоялся как мудрый политик, но воинской доблести ему было не занимать. Есть еще и третий лагерь, он не такой многочисленный, как первые два, но не упомянуть о нем было нельзя. Третье мнение заключается в том, что князь Игорь был истинным корыстолюбцем, решившим просто-напросто прославиться как герой-освободитель, защитник русской земли, и тем самым потеснить своей возросшей популярностью великого князя Святослава.
Поэтизация образа Поэтизация и характеристика образа князя Игоря автором несла сугубо политический характер, в поэме «Слово о полку Игореве» ясно наблюдается призыв к объединению разрозненных русских княжеств. Автор древнерусского шедевра прекрасно понимал, что княжья междоусобица на Руси не ведет ни к чему хорошему, лишь к внешнеполитической нищете и коллапсу. Таким образом автор стремится сплотить князей, напомнить им об их родственных связях. В летописи активно обсуждаются все приверженцы раздробленности и междоусобицы, а также один из их зачинателей — князь Олег.
Для того чтобы эффект был ярким и красочным, он (автор) наделяет Игоря качествами доблестного воина и рыцаря. Ведь в произведении «Слово о полку Игореве» жанр - поема. Князь на великий поступок, на любую жертву, для него нет ничего сложного в том, чтобы совершить подвиг. Все действия и поступки князя Игоря совершаются только во благо Руси. Он не лишен красноречия и, как любой полководец, перед боем красивыми, мужественными и полными отваги словами воодушевляет свою дружину. Позиция Игоря достаточно ясна — лучше погибнуть в бою чем быть в неволе: «О дружина моя и братья! Лучше ведь убитым быть, чем пленным быть; сядем же, братья, на борзых коней да посмотрим хоть на синий Дон». Таков образ князя
Присмотревшись к эпитетам, которыми наделяет князя автор, можно с уверенностью сказать, что именно он думает об Игоре. Автор отождествляет образ князя Игоря с соколом, называет его «солнце красное». На пути князя встречается отряд половцев, и его воины с легкостью, разбив их, приносят ему победу. Конечно, много добычи русичи получили после победы: дорогие аксамиты, золото, паволоки, красивых половецких девушек угнали в плен. В летописи сказано «добычи было настолько много, что коврами, кожухами, драгоценными камнями и даже золотом прокладывали себе путь через реки, болота
