Айзек Азімов, біографію якого ви наразі читаєте, народився в тогочасній РРФСР у єврейській сім’ї мірошників. Коли йому було три роки, родина переїхала до Брукліна, де і розпочався творчий шлях майбутнього письменника-фантаста, члена американської «Великої трійки», куди він увійшов разом з Артуром Кларком та Робертом Гайнлайном. Останній, до речі, працював разом із Айзеком на одній корабельні у Філадельфії, куди той влаштувався на посаду хіміка після отримання ступеню магістра з цієї дисципліни.
Проте повернемося до літературної творчості батька «роботики» та «психоісторії». Перший твір він написав у одинадцять років, проте не завершив його. Одначе усі друзі, яким випала можливість прочитати ті глави були в захваті й вимагали в Айзека продовження. Так хлопець зрозумів, що має неабиякий письменницький талант і почав розвиватися в цьому напрямку. Спершу були невеликі публікації в розважальних журналах, та навіть ті маленькі оповіді не відразу потрапляли до друку. Молодому фантасту відмовляли десятки разів. Проте все змінилося після публікації роману «Прихід ночі». Твір приніс йому шалену популярність, неодноразово потрапляв у антології та навіть отримав екранізації. Айзек Азімов та його розповіді прогриміли на всю Америку.
Далі були славнозвісні цикли творів про роботів, що постали перед читачами не у звичному образі жорстоких машин-убивць, а інтелектуальних механізмів, що підкорювалися «Трьом законам робототехніки» розроблених автором. Книги Айзека Азімова відтоді й до сьогодні — еталон наукової фантастики. Ними надихаються й ілюстратори, наприклад Майк Міньйола, книги коміксів якого теж вражають незвичайністю задумів.
Агафья Матвеевна раньше почти никогда не видела таких людей, как Обломов, скорее всего он и понравился ей потому, что не был из ее круга, и им не приходилось никогда встречаться. Она сравнивает его с покойным мужем и с Тарантьевым, но он, по ее мнению, совершенно другой человек, у него другие движения, позы, фразы, он будто сияет спокойствием, красотой и добротой.
Обломову Пшеницына напоминала картину детства, деревню Обломовку. Она внушала ему спокойствие и умиротворенность, он мог бесконечно лежать на диване и наблюдать за ее белыми локтями, когда она что-нибудь вышивала. Он был благодарен ей за все: за то, что она простегала ему все подушки и одеяла, за ее радушный прием, за заботу, за то, что она напоминала ему его детство, за то, что она угадывала его желания. «Он каждый день все более дружился с хозяйкой: о любви и в ум ему не приходило» , вернее о любви, которую он испытывал к Ольге. Отношения между Обломовым и Агафьей Пшеницыной были дружеские. Обломов видел, что хозяйка участвует в его делах, и предложил ей заняться всеми заботами о его продовольствии, тем самым избавляя барина от хлопот. Агафья согласилась, она была даже рада, что Обломов сделал ей такое предложение. Илья Ильич сделал свой выбор. Он выбирает "обломовщину",потому что противостоять ей не смог, а главное, не захотел. Достоинство Обломова в том, что он лишен самодовольства и осознает свое душевное падение: "Начал гаснуть я над писанием бумаг в канцелярии... " Поэтому идеал Обломова -прожить век так, как будто счастливо проспал его, - нашел свое законченное выражение в безмятежной жизни героя на Выборгской стороне. И, окунувшись в простую полудеревенскую жизнь в доме Пшеницыной, Обломов будто бы попадает в прежнюю Обломовку и в финале произведения обретает наконец желанный покой.
Главный герой книги Дефо - культурный европеец Робинзон, однако по мнению Турнье, величайшим изобретением английского романиста был именно Пятница, который и должен стать главным героем романа 20-го века.
Главная тема романа - не одиночество, а социальная связь, отношения Робинзона и Пятницы. Отношение Робинзона к дикарю Пятнице - отношение большого брата к своему слуге, несмотря на весь гуманизм Робинзона. Взгляды Робинзона достаточно политкорректны для европейца 17-го столетия - вспомним хотя бы его рассуждения о том, что дикари не виноваты в своей кровожадности. Робинзон вспоминает, как вели себя раньше испанские колонизаторы в Америке, не считавшие туземцев за людей и безжалостно их истреблявшие. Он противопоставляет этому свой, новый, "просвещённый" взгляд: белый человек должен нести дикарям всё лучшее, что есть в его культуре - культуре цивилизованного европейца.
Однако то, что казалось прогрессивным в эпоху Дефо, - отношение к пятницам с позиций "строго, но доброго старшего брата" в наше время выглядит ужасающе неполиткорректным. Для современного правозащитника глобализм, попытка навязать другим людям ценности европейской цивилизации - еще одна форма возрождения колониализма. Культуры, обычаи и верования разных народов самоценны. Любой, даже самый дремучий пятница достоин большего, чем школьная парта, розги и добрые советы Робинзона, - он сам многому научить последнего.
Айзек Азімов, біографію якого ви наразі читаєте, народився в тогочасній РРФСР у єврейській сім’ї мірошників. Коли йому було три роки, родина переїхала до Брукліна, де і розпочався творчий шлях майбутнього письменника-фантаста, члена американської «Великої трійки», куди він увійшов разом з Артуром Кларком та Робертом Гайнлайном. Останній, до речі, працював разом із Айзеком на одній корабельні у Філадельфії, куди той влаштувався на посаду хіміка після отримання ступеню магістра з цієї дисципліни.
Проте повернемося до літературної творчості батька «роботики» та «психоісторії». Перший твір він написав у одинадцять років, проте не завершив його. Одначе усі друзі, яким випала можливість прочитати ті глави були в захваті й вимагали в Айзека продовження. Так хлопець зрозумів, що має неабиякий письменницький талант і почав розвиватися в цьому напрямку. Спершу були невеликі публікації в розважальних журналах, та навіть ті маленькі оповіді не відразу потрапляли до друку. Молодому фантасту відмовляли десятки разів. Проте все змінилося після публікації роману «Прихід ночі». Твір приніс йому шалену популярність, неодноразово потрапляв у антології та навіть отримав екранізації. Айзек Азімов та його розповіді прогриміли на всю Америку.
Далі були славнозвісні цикли творів про роботів, що постали перед читачами не у звичному образі жорстоких машин-убивць, а інтелектуальних механізмів, що підкорювалися «Трьом законам робототехніки» розроблених автором. Книги Айзека Азімова відтоді й до сьогодні — еталон наукової фантастики. Ними надихаються й ілюстратори, наприклад Майк Міньйола, книги коміксів якого теж вражають незвичайністю задумів.
Объяснение: