Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Никола́й Семёнович Леско́в (4 [16] февраля 1831, село Горохово, Орловская губерния[4] — 21 февраля [5 марта] 1895, Санкт-Петербург) — русский писатель, публицист, литературный критик. Долгое время публиковался под псевдонимом Стебни́цкий. В отличие от других крупных русских писателей своего времени, не принадлежал к столбовому дворянству; в сфере его интересов находились иные сословия[5]. В лесковской прозе отразились традиции как духовенства (житийные мотивы, церковная книжность), так и мещанства (авантюрные сюжеты, лубочная культура). Часто работая в технике сказа, придавал большое значение нюансам интонации, установке на непридуманность рассказанного, избегал простановки однозначных оценок. В своих произведениях создал обширную галерею праведников из народа. Склонность Лескова к неожиданным развязкам (пуантам) ярко проявилась в святочных рассказах и новеллах-анекдотах.
Николай Семёнович Лесков
На портрете кисти В.А. Серова (1894)
Тарас Шевченко підійде?
приклад:
Молюсь тобі, боже милий,
Господи великий!
Що не дав мені загинуть,
Небесний владико,
Що дав мені добру силу
Пересилить горе…"
("Сон" (Гори мої високії), 1847р.)